«У будь-якій країні існує певна кількість колаборантів – це ті, хто готовий до співпраці з ворогом-загарбником на шкоду своїй державі. За попередніми оцінками близько 10% населення України (в залежності від регіонів – десь більше, десь менше) продовжує довіряти Путіну і схвалює його дії. Цьому сприяє відсутність закону про колабораціонізм, який і досі не ухвалений Верховною Радою попри його першочерговість і невідкладність в умовах російської агресії.
Це означає, що поруч з нами продовжують проживати ті, хто з хлібом-сіллю готові зустріти російські танки, служити в окупаційних адміністраціях, складати списки українських патріотів, брати участь у їх стратах і робити все, чого від них вимагатиме ворог.
Разом з тим, далеко не факт, що всі зрадники українського народу у випадку відкритої агресії та війни Росії проти України доживуть до омріяної мети. Підтвердженням цьому є стратегія РФ під час другої російсько-чеченської війни. Ця війна не була сучасною з точки зору міжнародного гуманітарного права та принципу мінімізації втрат серед цивільного населення. Другій російсько-чеченській війні була притаманна особлива жорстокість з боку військових РФ. Вона супроводжувалася цілеспрямованими атаками на цивільні об’єкти, обстрілами колон біженців, масовими і показовими розстрілами, тортурами, стратами, створенням де-факто концтаборів, постійними грабунками та мародерством, зґвалтуваннями та великими втратами серед цивільного населення, в яких не було воєнної доцільності.
Мій гарний приятель, який під час цих подій перебував в Чечні, розповідав страшні речі про російських вояків, дії яких нічим не відрізняються, а у деяких епізодах і переважають, звірства нацистів під час Другої Світової. Був свідком зачистки чеченського населеного пункту російськими десантниками, які просто стріляли на голос, незалежно від того, кому він належав, кидали в погреби гранати, знищували не тільки дорослих чоловіків, але і немовлят, дітей, жінок, стариків.
Факти цих злочинів встановлені та засуджені Європейським судом з прав людини. Наразі достовірно відомо про те, що під час так званих зачисток російські військові вимагали гроші та золото у місцевого населення в якості викупу за своє життя або свободу. Якщо у родини не вистачало грошей, щоб відкупитися, то чоловіків жорстоко били та забирали у фільтраційні табори, або просто розстрілювали на місці. За жінок та дівчат також треба було платити, інакше їх ґвалтували, били та знущалися над ними. Відомі непоодинокі випадки, коли після зґвалтування їх просто вбивали. Разом з тим, постійно відбувалося мародерство – виносили все, що мало хоч якусь цінність. У багатьох населених пунктах так звана зачистка відбувалася неодноразово, а тому одні і ті ж самі будинки були пограбовані російськими військовими багато разів. У деяких селах рахунок проведених зачисток йшов на десятки.
Жоден із російських військових злочинців не покараний. Навпаки, вони відзначені державними нагородами, багато з них продовжують «служити батьківщині» (у тому числі на Донбасі), діляться своїм багатим «бойовим досвідом» з молодими бійцями.
Панове колаборанти, ви думаєте, що, коли вся ця армада вторгнеться в Україну, щось буде по-іншому? Буде. Буде значно гірше. Для мешканців України. І цілком можливо, що ви, залишившись живими після авіаційних ударів по ваших будинках, просто не встигнете переконати окупанта (перед тим, як він натисне на спусковий гачок при зачистках), що ви його союзник».
Таки трохи моторошний пост написав у ФБ Віктор Делюрман. Ще вчора це здавалося жахом, який може відбуватися десь далеко від нас. Але коли десятки тисяч солдатів РФ стоять біля нашого кордону… І тут досить повчальним видається досвід Канади:
«Кілька разів у всесвітній павутині траплялася ось ця фотографія, на якій біля кам'яної будівлі, ймовірно, бібліотеки, нацисти в одностроях палять книжки. Та щось у цій світлині було не так. Зазвичай подібні речі в гітлерівській Німеччині відбувалися з пропагандистською метою, постановочно, пафосно, масштабно. А тут якийсь балаганчик. Та й німці мали вигляд провінційних акторів, тобто відповідного ефекту світлина не створювала.
Але те, що вдалося знайти про це фото в джерелах, вражає і заслуговує на окрему розповідь.
Коротка довідка: Канада як домініон Великої Британії оголосила війну гітлерівській Німеччині у вересні 1939 року і брала участь у ній мінімальними силами (1-ша канадська дивізія і кілька літаків-розвідників). Та після катастрофи британських, французьких та бельгійських союзних військ, що завершилася операцією "Динамо" на узбережжі Дюнкерка, канадський уряд оголосив загальну мобілізацію.
Водночас участь Канади у війні викликала нерозуміння населення. Сильні антивоєнні настрої канадців не дозволяли належним чином укомплектувати війська та забезпечити їхнє фінансування. Слід було щось змінювати.
І ось… О 5.30 ранку 19 лютого 1942 року до міста Вінніпеґ канадської провінції Манітоба увірвалися нацистські військові підрозділи. Перше, що вони зробили – захопили приміщення місцевого радіо та заарештували його диктора. Нацистські війська швидко зайняли західну частину міста. Приблизно о 7:00 почався авіаналіт. Німецькі літаки скидали на сплячі райони Вінніпеґа авіабомби. Під гуркіт канонади і тріск кулеметних черг, швидко зім'явши оборону передових загонів канадської оборони, гітлерівці просунулися до центру міста. Канадські частини, відступаючи, підривали за собою мости.
Містом курсували тридцять зенітних кулеметів на платформі, які разом з стаціонарними зенітними гарматами, розташованими на дахах будівель, відстрілювалися від ворожих літаків. До 9:30 ранку захисників міста відтіснили до будівлі мерії і оточили. Відчайдушний спротив канадських сил було зламано і вони капітулювали. Нацисти заполонили вулиці міста, почалися утиски і залякування населення.
Далі більше – гітлерівці заарештували прем'єр-міністра провінції Манітоби і членів його кабінету. У табір для інтернованих відправили мера міста, лейтенант-губернатора і норвезького посла, який гостював у нього; Вінніпеґ перейменували у Гіммлерштадт, а центральну вулицю Мейн – у Гітлерштрассе. Канадські долари замінили на рейхсмарки; газету «Вінніпеґ Трибун» (Winnipeg Tribune) назвали Das Winnipeger Lügenblatt (газета вінніпезьких брехунів). Вийшов номер з першою сторінкою німецькою мовою. Одна зі статтей називалася «Великий день», у якій вихвалявся фюрер і ввічливі солдати Рейху. Також зазначалося, що нерозуміння місцевим населенням їхнього власного щастя дуже нервує нацистів, і обіцялося навчити населення «правильного розуміння» реальності, мовляв, колишні прем'єр Манітоби і мер Вінніпеґа вже проходять посилене перевиховання в концтаборі.
Біля входу в публічну бібліотеку палили книжки (на світлині). Солдати грілися біля багаття, бо на вулиці було холодно (-8 ° C). Загарбники взялися мародерствувати. Вони пограбували поліцейську дільницю, вдиралися в будинки жителів і виносили вподобані речі; в одній зі шкіл заарештували директора та призначили пронацистського керуючого. Провели урок на тему «нацистська правда»; Еріх фон Нюрнберг став гауляйтером провінції. Він призначив шефа місцевого гестапо і заявив, що мета окупації – заселення канадської території істинними арійцями; Фон Нюрнберг оголосив захоплену територію частиною Третього Рейху і ввів комендантську годину. Кожному власнику будинку ставилося в обов'язок надати житло п'ятьом солдатам; власникам легковиків, вантажівок, автобусів наказано передати транспортні засоби на потреби німецької армії. Фермери повинні були негайно передати провіант коменданту з постачання. Заборонялися усі національні символи, крім свастики. Смертна кара без суду і слідства передбачалася за організацію опору, спробу нелегально покинути провінцію або в'їхати в неї та за володіння вогнепальною зброєю;.
Декрет гауляйтера розклеювали на стінах громадських будівель і церков. Священослужителів заарештовували і відправляли в концтабір. Повсюди гриміли військові марші та транслювалися промови Гітлера; солдати зупиняли автобуси, обшукували пасажирів та відвідувачів розважальних закладів; на честь перемоги гітлерівці влаштували військовий парад. Центральними вулицями міста Портедж-ла-Прері, що розташоване поблизу Вінніпеґа, проїхали танки з хрестами на броні, за ними йшли піхотинці. Всюди майоріли прапори зі свастикою.
Що це було насправді? О 17.30 «окупація» провінції припинилася. З'ясувалося, що вторгнення було постановочним, щоб громадяни зрозуміли просту істину: хто не хоче утримувати свою армію – годуватиме чужу. Протягом дванадцяти годин канадці повинні були відчути жах окупації, хай навіть тієї, що віддалено нагадує реальність.
У постановці брали участь близько 3500 осіб з місцевих армійських частин і ветеранських організацій. Добровольці молодіжної організації Young Men's Board of Trade грали нацистів. Німецьку форму, у яку вони були переодягнені, доставили з Голлівуду. Літаки дійсно курсували над містом, але бомби, звичайно, ніхто не скидав. Були закладені вибухові пакети в безпечних місцях, і по сигналу спеціальні команди саперів приводили їх у дію. Подібні хлопавки вибухали і на мостах у ході «відступу» канадських військ, імітуючи підрив. Бронетранспортери Bren Carrier зображали німецькі танки, а «перестрілки» велися холостими патронами.
Грандіозна акція, що не мала за масштабом світових аналогів, була продумана до дрібниць. Хоча «нацисти» щільно стикалися з цивільним населенням, тільки одна жінка з переляку порізала палець і один «німець» підвернув ногу. Більше постраждалих не було, якщо не брати до уваги постановочні стогони і крики акторів, замотаних у зафарбовані червоним бинти.
Коли інсценування закінчилася, все «награбоване» і «конфісковане» повернули законним власникам. Видавництву відшкодували збиток за знищений тираж газети.
Для морального полегшення учасники постановки пройшли урочистим строєм по Портедж-ла-Прері. Актори несли плакати: «Це не повинно тут статися!» Постановка обійшлася організаторам в 3 тисячі доларів.
Пізніше цей день увійшов в історію під назвою День Якщо (If Day) і він сколихнув громадськість. Організаторами планувалося зібрати по Манітобі 45 млн доларів. Для цього випустили облігації військової позики. Перший же день приніс рекордну суму в 3,2 млн доларів. Всього за п'ять днів Вінніпеґ зібрав 24 млн, а з усієї провінції надійшло 60 млн. Захід широко транслювався в національному масштабі. У всій Канаді військових облігацій було придбано на суму близько 2 млрд доларів, що в еквіваленті на сьогодні становить близько 29 млрд. канадських доларів. Ця сума перевершила найоптимістичніші очікування організаторів акції зі збору коштів.
І акція все-таки привернула увагу канадського населення до проблем власної армії. До чого це все? Наочність – найкращий засіб для розуміння ситуації. Можливо, такі акції, як День Якщо, слід провести в українських містах, щоб населення зрозуміло, яку неймовірну жертовну справу робить наша армія, наші захисники та волонтери, протидіючи російським окупантам. В усіх містах, поки вони ще не окуповані насправді.
За матеріалами ЗМІ