Прапор стоятиме там, де варили їсти будівельникам фортеці, чи «откуда есть пошла наша история»?

Ідея встановити у кожному обласному центрі 30-метрові прапори на честь роковин Незалежності, не видається мені ні актуальною, ні оригінальною. Час, коли треба було утверджувати і популяризувати національну символіку давно минув. Та ще й кошти – мільйони гривень, – виділялись, як на мене, неадекватно великі. Але справа вже рухається. У нашому місті, як відомо, тривала дискусія щодо місця встановлення такого прапора. Врешті прийнято рішення – на Валах, місці пам’яті для мешканців нашого міста.

Але Вали – це ще й територія колишньої фортеці, яка започаткувала розбудову тодішнього Єлисаветграда, а фактично широку колонізацію краю Російською імперією. Нині тривають роботи із встановлення прапора, тим часом археологи провели розкопки у тому місці, де заливатиметься його фундамент. Ці розкопки коштували 200 тисяч гривень.

Що ж знайшли? На тому місці, виявляється, було вогнище, на якому ймовірно готували їсти для будівельників фортеці. Знайдено монету 1750 року випуску вартістю 1 деньга, невеликі фрагменти кераміки й кістки тварин.

З точки зору неспеціаліста, знахідки не просто не унікальні, а до краю банальні. Монетами такими тоді масово користувались в Російській імперії і жодного відкриття чи нової інформації та деньга, очевидно, не несе. Так як і кістки тварин. Дивує коментар шанованого мною історика Миколи Тупчієнка, який про цю знахідку говорить, як про важливе відкриття, мовляв, ці кістки підкажуть нам чим годували будівельників фортеці: свининою, яловичиною чи м’ясом диких впольованих тварин. І що, це цінна інформація для науки? Чи історикові з університетською освітою не відомо, що на території нинішньої України люди вживали в їжу і одне, і друге, і третє задовго й задовго до початку будівництва фортеці?

Уламки кераміки можуть нести певну інформацію. Але в околицях знаходили і знаходять просто безліч різноманітних уламків набагато давніших часів.

Припиняймо сакралізувати фортецю. Вона не була місцем, «откуда есть пошла наша история», як висловився колега, а лише місцем збройного оплоту тодішньої окупації наших степів Російською імперією. Окупації, яка в духовному плані значною мірою триває й досі. Царі знали, що робили. Пора й нам прийти до пам’яті.

Світлана Орел


Надрукувати   E-mail