Володимир Путін (псевдо ху…ло) вп’яте виграв президентські вибори, «набравши» ледь не 90 відсотків голосів на свою користь. І це добре. Бо оголошені результати «всенародного волевиявлення» ще раз засвідчили, що вибори в ерефії – захід, суто формальний, їхні результати, оголошені головою ЦВК Еллою Панфіловою – чиста фікція, кремлівський довгожитель геть утратив відчуття реальності, і тепер найневіруючий політичний Фома Заходу має підстави остаточно переконатися: Росія – цей «центр Зла у сучасному світі» (уклін, містере Рейган) мінятися не хоче і не збирається.
Що й прокоментував президент український: «Російський диктатор просто захворів на особисту владу та робить усе, щоб правити довічно, і немає такого зла, яке він не скоїть, щоб її подовжити». Саме ж зло, зокрема для України, напередодні, 15 березня, означив заступник голови Ради безпеки Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдев (псевдо Дімон). За його словами (згідно з повідомлення TELEGRAM), він запропонував так звану «російську формулу миру», яка передбачає капітуляцію України, «виплату всіх належних компенсацій Росії» та «ухвалення акту про возз'єднання територій «колишньої України» з рф». А щоб досягти так званого консенсусу із міжнародною спільнотою, Україна має оголосити про «повну і беззастережну капітуляцію», «провести демілітаризацію», «відправити у відставку всі конституційні органи влади» та «провести вибори до тимчасового парламенту». Також заступник голови Радбезу наполягає, щоб «західні країни визнали київський політичний режим нацистським» та провели «примусову денацифікацію всіх органів влади» під контролем ООН, щоб Україна втратила право суб’єктності та без згоди рф не може вступати у військові альянси». Крім того, російський чиновник вважає, що Україна має виплатити компенсації Росії, зокрема, відшкодування родичам солдатів рф і офіційно визнати, що вся територія України – це територія Російської Федерації»…
І скажіть тепер, що воно не кончене.
Ну, а що у п’яного на язиці, те у Соловйова в ефірі. Там збираються ще ті «ребята». Один із них – пропагандон каналу «Соловьев live» Сєргєй Ключєнков (псевдо Мардан) прославився тим, що запропонував учителів на окупованих територіях, які відмовляються виходити на роботу в школу, виселяти з квартир, забирати кредитки і взагалі влаштувати для них щось таке «в духе старого доброго ГУЛАГА». Цей, між іншим, – із наших землячків, їх на Расєї, хоч греблю гати. Його прізвище при народженні – Лелека. Відомо, що такого слова в «неделимой» практично не знають, там дітей у зибку приносить аїст. Ось такі аїстята там і виростають, обрусілі на стадії батьків, а ще ймовірніше – «дєдов», котрі відмовилися від свого коріння і тепер ходять перед аборигенами на задніх лаптЯх.
Цей Мардан хвацько закликає московських убивць «шарахнуть по Харькову из реактивной системы. Накрывать гектарами. Почему Россия этого не делает? Почему политические украинцы это делают з удовольствием, а мы этого не делаем? Потому что Зеленский, украинские генералы, украинская армия прекрасно знают, что в Белгороде их не будет. Никогда, ни при каких условиях. Не будет их в Белгороде, не будет в Курске. Их не будет нигде. А мы глядим и думаем на Харьков, и на Сумы, и на Полтаву, и на Запорожье как на русские города, в которых мы обязательно будем. Представьте себе по этой логике: вы будете бить по своим русским городам? Зачем? Это же противоестественно». Я спеціально навів його слова російською, щоб показати читачеві, на що здатний «великий и могучий» в устах тих, хто з гордістю заявляє: «Русские неисправимы, русские остаются все той же империей, которая непрерывно расширяется, которая отказывает Украине в каком-то самосознании, что они могут быть отдельной страной. Да, именно так! Мы отказываем Украине в том, что она может быть отдельной страной! Отказываем! Совершенно высокомерно…». Що-що, а надувати щоки на московських болотах уміють, це у них спадкове – від земноводних.
По закінчені президентських виборів Путін посилив войовничу риторику. Це у Європі відзначили відразу: «П’ятий термін Путіна становить загрозу для Європи та світу, а єдиним фактором, який йому завадить продовжитися на шостий, буде поразка у російсько-українській війні». На Масквє вже відверто обговорюється концепція «дезахіднізації» Росії, що передбачає посилене одержавлення економіки, суверенізацію (?) науки, посилення ролі держави в культурі, цензуру, вирішення питання про опозиційних рух, помірну клерикалізацію суспільства (очевидно, безроздільне панування московського патріархату). Приїхали! Прямо у ворота рейху.
А нам що до того? Це ж їхній вибір і їхні проблеми. Що ж до загроз від північного ведмедя країнам європейської цивілізації, то у колективного Заходу, до якого вже де-факто належить й Україна, вистачить сил і засобів, щоб загнати його знову в берлогу. Про що й сказав міністр оборони США Ллойд Остін на засіданні формату «Ромштайн»: «Сполучені Штати не дозволять Україні зазнати поразки. І вільний світ не дасть Україні зазнати поразки».
Однак, при цьому проблеми України не зникнуть. Пригадуються слова, сказані одним із українських військових-політиків ще задовго до повномасштабного вторгнення ерефії: «Захід ніколи не мав стратегії відносно України». А ми – мали? Ми всі роки незалежності боролися не за Україну, а за владу. А коли її отримували, то або не знали, як з нею бути, або підминали під себе. Що успішно продовжуємо робити й зараз. Вибори російського президента для нас – це урок з унаочненням, чим таке закінчується.
20 травня добігає кінця президентський термін Володимира Зеленського. Тема нових виборів обговорюється в українському політикумі другий рік. Фракція «Слуга народу», як Проня Прокопівна на виданні, смикаючи пелюстки виборчого процесу «буде – не буде», зрештою намірилася подати запит до Конституційного суду. Але підрахувавши всі можливі ризики, передумала і устами свого представника заявила, що звертатися до КС не збирається. Ні стосовно законності проведення виборів, ні продовження повноважень чинного глави держави до закінчення війн. А оскільки Путін хвалиться, що готовий воювати, скільки йому заманеться, то самі розумієте…
Звичайно, виборів як президента, так і до Верховної Ради під час війни допустити не можна – як з огляду на українську Конституцію, так і з точки зору здорового глузду. Однак, питання влади все ж треба вирішувати. Швидко і без катастрофічного протистояння в суспільстві. Влади, яка б довела ситуацію на фронті до переможного кінця і відкрила нову сторінку нашої історії. Володимир Зеленський у промові на День Конституції навів слова солдата Максима Нагорного: «Багато говорять про відбудову України після війни: про відновлення економіки, зруйнованих міст. Але я не згодний відбудовувати країну, в якій зростав. Я мрію про нову, зовсім іншу й набагато кращу країну, яку варто побудувати заново». Такі, як Максим, захищають не тільки життя своїх рідних, українську землю від агресора, а й ідею побудови України майбутнього. Їх на передовій достатньо. І це – дуже серйозний фактор.
То, може, краще нам поміняти саму формулу влади, створити уряд національної злагоди, а обов’язки глави держави передати прем’єр-міністру? Спочатку тимчасово, а потім закріпити в Конституції положення про парламентську форму правління. Для цього не потрібно ні виборів, ні дебатів, до того ж прем’єра завжди можна відправити у відставку, якщо його потягне на слизьке. А до чергових виборів наступної Верховної Ради необхідно найперше провести очищення звільнених територій від проросійського, не кажучи вже російського, бруду. Ми помиляємося, коли думаємо, ніби усі там зустрічатимуть нас із квітами навіть узимку, роки шаленої московської пропаґанди зробили свою справу. А вже потім повернути мешканцям цих територій виборчі права – не відразу, поетапно, протягом кількох років, і в жодному разі не до перших повоєнних виборів. Провести перереєстрацію політичних партій, у переважній більшості – осередків дармоїдів, які живилися тільки тим, що продавали голоси своїх симпатиків ймовірним переможцям за принципом «хто більше заплатить»… Одне слово, багато ще чого належить зробити. І чи не найголовніше – назавжди викинути з голови, що все це за нас зробить хтось інший.
Броніслав Куманський