…Пообідня пора, погода весняна, іду голосувати на виборчу дільницю, що розміщена в школі №4 Кропивницького. Це самий центр міста. Вже здалеку бачу, що народ туди-сюди жвавенько снує. Даюся поміряти температуру і виявляю, що у залі для голосування теж людно, хоча черг немає. Кабінки всі зайняті, виборці там затримуються довгенько – лише одержавши на руки свої бюлетені, я розумію чому.
Бюлетенів пачка – треба обрати міського голову, міську та обласну ради, раду мого Фортечного району і чомусь Кропивницького району (цебто приміських сіл чи як?)
З міським головою я визначилася заздалегідь. Це кандидат, про якого я знаю і позитивне, і негативне (зокрема, дуже не подобаються деякі особи з його оточення). Але принаймні уявляю, які результати його діяльності у різних сферах. Там балотується ще один кандидат, справи та погляди котрого теж мені відомі, але я їх категорично не схвалюю. Решта ж претендентів з’явилися невідомо звідки і, очевидно, вважають, що їхніх підфотошоплених портретів на біл-бордах достатньо, щоб одразу пройти в ферзі.
Партію я теж всюди обрала одну. Не тому, що покладаю на неї великі надії, а через те, що на інших або не покладаю жодних, або взагалі не знаю, хто вони.
З депутатами ж рад довелося поморочитися. Роздивляюся прізвища кандидатів «своєї» партії. Не знаю нікого! Тих, хто нібито мав балотуватися, немає, а про інших не маю поняття. Є знайомі прізвища в інших партіях, і буває, дивуюся — о, він чи вона уже тут? Ніби ж ще вчора були зовсім у іншій команді... Отже, перебуваючи в повному ауті щодо сутності кандидатур, іду авантюрним шляхом – позначаю тих людей, чиє прізвище мені здається незвичайним. Невідомо, чоловіки це чи жінки, вказано лише ініціали. Так що новообрані депутати мають пам’ятати, що у їхньому успіху є і моя участь, хоч це був, прошу вибачення, і не зовсім свідомий вибір.
Спантеличила форма для голосування за конкретних осіб. Пропонувалося розмістити номер обраного кандидата у клітинках, подібних до тих, у яких колись на конвертах вимальовували поштовий індекс. Але ж цифри 1, 3, 6 і 9 можна накреслити двома способами і який із них буде зараховано, невідомо. Мені здається, що краще було б просто писати цифри від руки.
Ручку взяла свою, але і при одержанні бюлетенів, і в кабінці можна було скористатися казенною.
Вкинувши бюлетені,звертаю увагу, що одна кабінка порожня й має інші колір, ніж решта. Запитую в одного з людей, котрі чергують у залі, що це. «Це для виборців із температурою». Дивуюся – а їх що, теж пускають? «Ми не маємо права заборонити їм голосувати», – пояснюють мені. Колізія, пов’язана з карантином, нова реалія, у якій ще треба зорієнтуватися.
Ну, а тепер, коли я вже обрала місцеву владу, готуюся відреагувати на ті п’ять питань, про які теревенили медіа і суті яких достовірно не знаю – в мережі блукали різні варіанти. Придивляюся, чи нема для того опитування окремого столу – не бачу. Дивлюся в панорамне вікно – може, оті групки людей надворі опитуванням зайняті? Ні, то телевізійники згортають свою амуніцію і троє хлопців крутяться біля велосипеда. У холі помічаю стіл, де кілька осіб перекладають якісь папери та підписують, наближаюся і чекаю, що мені щось запропонують – ніт, мене ніхто не помічає. Кручуся ще, на мене вже починають звертати увагу охоронці, тому зрештою виходжу з полегшенням. Бо за оте опитування якось аж незручно було.
Розумію, що керівництво держави не тільки може, а й зобов’язане вивчати настрої народу, та в 21 столітті зі справою моніторингу думок найкраще справляється Інтернет. Тим більше, що й запитання обіцяли якісь сумнівні. Ставлення до легалізації медичного канабісу… Як і більшість електорату, я не медик, щоб розбиратися у дії цієї речовини. Думаю, що далеко не всі знають, що канабіс – це марихуана, яка має статус не ліків, а наркотика, за нього і посадити можуть. Тому добре, що мені не надали можливості затівати дискусію на тему доречності подібного опитування.
Щодо прогнозу. Думаю, що «моя» партія навряд чи матиме більшість у радах, а «мій» мер Кропивницького має шанси вийти у другий тур. Гадаю, що у першому переможця не буде.
Аліса Черська