З нагоди чергової річниці від дня народження Сергія Корольова «Роскосмос» у черговий раз назвав його радянським конструктором. Ілон Маск оцінив Корольова як одного з найкращих. Відгукнувся й Володимир Зеленський: «Сьогодні день народження УКРАЇНСЬКОГО (підкреслення моє – Авт.) вченого, ракетного інженера та конструктора космічного обладнання Сергія Корольова. Дійсно, він був одним з найкращих».
Таким чином президент підкреслив українство Головного конструктора радянських космічних ракет. Сам Корольов завжди усвідомлював себе українцем, що й засвідчив у своїй анкеті. А працювати йому випало в Росії (з перервою на відсидку на Колимі), де було зосереджено роботу із конструювання і створення ракетної¸ а потім і космічної техніки. В Москві Сергій Павлович очолював Раду головних конструкторів СРСР. Під його керівництвом відбувся перший в історії політ людини в космос – Юрія Гагаріна.
Приємно, що президент України згадав великого українця з нагоди річниці від дня його народження, наша влада це робить надзвичайно рідко. Хоча міг би при нагоді пом’янути і ще деяких іменинників. Ну, не обов’язково Бандеру, а то до смерті перелякав би Вадима Рабиновича. А от Богдана Хмельницького варто було б: 425 років від дня народження і, як не як, – колега по булаві.
Чому для нас так важливо не забувати, якого роду ті, хто уславив себе науковими відкриттями, мистецькими шедеврами, воїнськими подвигами тощо за межами України або на її окупованих теренах? Ще понад півтора століття тому Шевченко писав: «Москалики, що заздріли, то все очухрали» (заради справедливості – і не тільки вони). Чухрають і досі, причому, в турборежимі. В тому числі «іменем Радянського Союзу» – слово «советский», за яким зникає етнічна складова, у сьогоднішній Москві стало перехідним до поняття «русский». А коли врахувати, що на Заході, воно прижилося тільки як політичний термін («Советская Россия»), то його трансформація позбавляє, зокрема Україну, великих імен і знакових постатей.
Так, українця Івана Семеновича Козловського, ані трохи не сумніваючись, в Росії називають «советским и российским оперным и камерным певцом», а місце його народження позначають як «с. Марьяновка, Киевская губерния, РОССИЙСКАЯ ИМПЕРИЯ». Україною, де він народився, виріс і розпочав свою співочу кар’єру, котру безмежно любив і ніколи не поривав з нею зв’язків, тут і не пахне. Бо, бачте, більшість життя прожив у Росії. Більшість свого життя на Заході і в США прожив Сергій Рахманінов, але ніхто його не називає американським композитором і піаністом. На Заході, по тривалих роках еміграції, закінчив життя й Федір Шаляпін, але залишається видатним російським співаком. А от Івану Семеновичу бути українським – зась!
Якщо виходити з московської методики, то багато відомих українців за всі роки існування СРСР випадають з наукового, культурного, політичного процесу, а з воєнної історії – геть усі. Маршали Москаленко з Дніпропетрвшини, Єрьоменко з Харківщини, Малиновський з Одеси та інші – як один «советские полководцы». Лейтенант Олекса Берест із Сумщини, котрий очолив групу бійців (Єгоров і Кантарія) та власноруч підняв прапор над Рейхстагом, у тамтешніх довідниках значиться як просто «советский», а в нарисових публікаціях – «руский офицер». Генерал-лейтенант» Кузьма Дерев’янко з Уманщини, що разом з американським генералом Макартуром на борту лінкора «Міссурі» поставив підпис під Актом капітуляції Японії, теж «советский военачальник». КАКАЯ РАЗНІЦА?
Разом із Корольовим просто «советскими» стали й Володимир Челомей (Чоломій) та Валентин Глушко, з якими Головний конструктор у Москві часто спілкувався українською, заодно й полтавчанин Кондратюк, а його козацького роду земляк Засядько і чернігівець Кибальчич – «русскими».
«Советским» у російських аналах значиться й Архип Люлька – один із найвидатніших конструкторів авіаційних двигунів, визнаних у повоєнній Європі найкращими. Це був дуже колоритний чоловік – у своїй московській квартирі тримав тисячу томів україністики, зокрема й твори Грушевського, Яворницького, Винниченка – і це в шістдесяті роки минулого століття. Знав молоду українську поезію, передплачував київську періодику. Не був націоналістом, але казав про себе: «Народився на Богуславщині, навчався у стольному Києві, а працюю в Москві. А воно б... Пам’ятаєте, в Івана Драча: «Люлька звикла до гурту, бо ж козацька душа». Воно б – до свого роду і народу»... Мав необережність заспівати на дні народження «Ще не вмерла Україна», що коштувало йому другої зірки Героя Соцпраці, яку він так і не отримав. Але «органи» його не чіпали. Бо хто б тоді конструююватиме найкращі в Європі двигуни?..
З усього цього виходить, що настав час, братове, збирати каміння і розставляти все на свої місця. Радянський Союз був об’єднанням національних держав (республік), у тому числі й автономних. Його міжнаціональні структури отримали права наднаціональних незаконно. Штучним стосовно окремої особистості був і залишається термін «советский», за ним не стоять ні етнічна приналежність, ні історична – до 1940 року прибалти були просто литовцями, естонцями, латишами, а потім за тиждень стали «советскими». Тому такі поняття, як «советский актер, советский ученый, советский космонавт» та інші насправді ні про що не говорять, окрім того, що людина жила в СРСР. Правильно було б писати «український учений, який працював у Росії…», «український співак, провідний актор Великого театру в Москві», «український космонавт Павло Попович, який здійснив спільний політ разом із чуваським космонавтом Андріяном Ніколаєвим…». Круто? Тоді скажіть, у чому різниця між Фам Туаном і Ніколаєвим, що один із них в’єтнамець, а інший – невідомо якого племені? Це – якщо по суті. До речі, першою піснею, яка пролунала в космосі, була улюблена Корольовим «Дивлюсь я на небо». Її заспівав під час того спільного польоту українець Павло Попович.
P.S. Усе, сказане вище, стосується часів Російської імперії і Радянського Союзу. Але, зауважу, процес повернення рідних імен повинен проходити без натяжок, делікатно. Бо якщо українець Гоголь – безумовно український російськомовний письменник, то українець Чехов – це вже російське літературне явище.
Броніслав Куманський