Я пам'ятаю ті далекі (кінець 1980-х) роки, коли на першому поверсі будинку 39/4 (перетин сучасної вулиці Шульгиних і проспекту В. Винниченка) відкрили продовольчий магазин з назвою ''Добруджа''. Це був своєрідний символ міста-побратима нашого тодішнього Кіровограда з болгарським Толбухіним (тепер Добрич).
На масштабному каркасі великими металевими літерами було написано ''Добруджа''. Поряд – так само металевий герб місцевості з такою ж назвою. Мені випало писати про магазин, брати інтерв'ю у першого міського голови Василя Мухіна. Він дуже високо оцінював нову торгову точку, називав ''Добруджу'' кращим продовольчим магазином міста. Оскільки я живу в будинку, в якому містилася ''Добруджа'' і постійно у ній скуплявся, був цілком згоден з Василем Георгійовичем. Це справді був сучасний продовольчий магазин.
Потім настали перебудова, гіркі 90-і, тепер забуті злодійська приватизація-приХватизація та ''нові українці''. ''Добруджу'' хтось із них придбав за копійки, продавав за мільйони гривень. За кілька років змінилося кілька господарів. І кожен щось ''удосконалював'', ламав, продавав. У результаті такого «господарювання» знищено все – від обладнання торгового залу і приміщень, до східців і бетонних плит у дворі. Навіть металевої назви з гербом не залишили. ''Господарі'' тепер – хто де: один у Європі, інший злиняв за моря-океани, ще хтось затаївся у нас. А ''Добруджа'' комусь з них належить, міській владі вона не підвладна, руйнується.
І це – самісінький центр міста. Якщо власникам байдуже, то чи не пора повернути майно у комунальну власність і навести лад? Або ж знайти справжніх господарів, які б облаштували там щось корисне і для себе, і для міста?
Юрій Матівос