Закінчуються зимові свята і на повен зріст перед нами постає не менш докучлива навіть ніж новітній вірус, проблема суттєво підвищених тарифів буквально на все. Вода, газ, електрика, газопостачання і теплопостачання, інтернет і оператори телефонного зв’язку. Плату за це все вже підвищено. Свого голосно вимагають перевізники: у Кропивницькому хочуть вісім з половиною гривень.
І це після майже цілого року поступового зменшення доходів! Люди розгубились. Як писала у ФБ одна моя знайома, свого часу розсварилась із подругою, бо та категорично голосувала за ЗЕ, адже Порошенко підвищував комунальні тарифи. Що ж їй робити тепер?
Лунають заклики до протестів. І вони вже почалися. Минулої неділі перекривали дороги у Харківській області, у Полтаві, у Миколаєві, протестували у Кривому Розі. Але чи можна досягти відчутного результату локальними протестами і вимогами не підвищувати чи знизити тарифи? Дехто пропонує оголосити бойкот і не платити зовсім. Але це ще більше поглибить проблему, бо ж вона далеко не одновимірна. Особливо у нас, в Україні, де енергетична самодостатність була ключем і до можливості непомірного збагачення, і до політичної незалежності, і до потенціалу електоральних симпатій водночас. Вузлів накрутили чимало, а розплутувати їх нікому.
Тож, сьогодні звучать і такі пропозиції: «На тарифних майданах, пікетах, перекриттях трас та інших формах протесту проти грабіжницьких тарифів ми повинні не просити знизити тарифи. Ми маємо вимагати повернути нам всю енергетичну сферу – газову та електроенергетичну назад у державу. Бо ці гопники, які її прихватизували, тупо добивають радянське ще обладнання і мережі, економлять на їх обслуговуванні і плановій заміні. Тому нас чекають масштабні аварії і тривалі перебої з енергопостачанням. А здирати з нас останнє вони все одно будуть, їхня фантазія в цьому не знає меж. Повернуть минулі тарифи, то щось інше придумають. Довести незаконність приватизації (а законного там нічого немає ) і повернути в державу». Степан Василюк, Житомирщина.
Про те, що справа непроста і потребує потужних і рішучих дій на державному рівні говорить народний дкпутат Володимир Ар’єв: «Тарифи на електроенергію збільшили паралельно з двома подіями. Перша – так званий, аукціон на оптову купівлю електроенергії від "Центренерго", де 2% всієї генерації країни пішло бізнес-партнеру Зеленського олігарху Коломойському за 1,16 грн кВт/г при тарифі для населення 1,68 грн, а з квітня – 3,48 грн.
Друга – у 2020 році на ремонт поставили третину всіх енергоблоків українських АЕС, чим зменшили виробництво елекроенергії основним і найдешевшим українським виробником – НАЕК "Енергоатом". А з 1 січня регулятор НКРЕКП відкрив доступ на український ринок російської та білоруської (читай, теж російської) електроенергії, якраз після запуску білоруської АЕС в Острівці, збудованої на кошти російського "Росатома". Тобто: українську дешеву електроенергію зупиняють, російську закуповують. І за все це теж заплатять українці після підвищення тарифів.
Отже, в сухому залишку: влада пропонує українцям платити росіянам і Коломойському. А для прикриття мегазаробітків реальних друзів Зе-влади, можна зробити інформаційний шум з клоуном на лижах і перекресленими шкарпетками в супермаркеті. Теж цікаво, не сперечаюсь. Але є інші речі, про які не варто забувати».
Тут можна згадати і наших шахтарів уранодобувних шахт, які зовсім недавно перекривали ключові автомагістралі області, вимагаючи не лише виплати боргів, а й збереження галузі та умов для її нормального функціонування. 11 січня вони повертаються на роботу, але чи буде вирішена їхня ключова проблема?
Найбільш енергетично бідні в Європі – Болгарія, Угорщина, Латвія, Португалія і Греція. При цьому, залежно від країни вразливими чи енергетично бідними у ЄС вважають тих, чиї платіжки за житло забирають понад 10% доходів. В Україні законодавчого визначення енергетичної бідності немає, і лише у нових законах, що регулюють надання комунальних послуг, ринки газу й електроенергії, згадується про "вразливі" верстви населення.
Проте при наданні субсидій відправною точкою розрахунків є витрати на комунальні послуги у понад 15% від доходів родини. За такою умовою, на початок 2019 року право на субсидію отримали близько 65% домогосподарств. Ще одним показником можуть бути дані Державної служби статистики. Згідно з ними, у 2013 році 11% українських родин визнавали актуальною для себе проблему забезпечення теплом взимку. Останнє дослідження, проведене у 2017 році, показало, що кількість таких родин зросла до 29%. А що ж буде сьогодні?
Вл. інф.