«Ми є. Були. І будем ми! й Вітчизна наша з нами. Не розпинайте нас — ми не вмремо, ми з попелу воскреснемо з піснями...» Іван Багряний
У ці дні, коли росія активно атакує нас балістичними ракетами, а ми не маємо чим ефективно відбиватися, у соцмережах і громадському просторі все частіше звучать нотки страху, а то й розпачу. Отож. цей текст видається дуже доречним.
«Важко назвати іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, і яка знову поставала б до життя, як фенікс з попелу, народжувала нову еліту, знаходила сили для самоствердження». Ці слова видатного державного діяча В’ячеслава Чорновола надзвичайно точно характеризують історичний шлях України. Століттями геополітичне становище нашої країни у серці Європи робило її мішенню для загарбницької експансії. Жадібні сусіди з різних боків — від Речі Посполитої та Московського царства до Російської та Австро-Угорської імперій — шматували українські землі. Андрусівське перемир'я 1667 року, вічний поділ Правобережжя та Лівобережжя, а згодом і трагічні поділи Польщі наприкінці XVIII століття розривали живе тіло нації. Вороги намагалися не просто загарбати родючі чорноземи, а повністю витерти з пам'яті світу саму згадку про українців, тавруючи нас «малоросами» чи «русинами».
Найбільшого удару загарбники завжди завдавали по інтелектуальній, культурній та духовній еліті. Ворожі імперії чудово розуміли: народ без проводу перетворюється на безлику, слухняну масу. Ми втрачали провідників після Полтавської катастрофи 1709 року, коли нищилося козацтво, та після Валуєвського циркуляру й Емського указу, які намагалися вбити мову. Проте найстрашнішим став радянський терор XX століття. Покоління «Розстріляного відродження» 1930-х років зазнало тотального винищення: Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний були розстріляні в урочищі Сандармох, а Микола Хвильовий, не витримавши кривавого тиску катівень, вчинив самогубство. Здавалося, що після Голодомору-геноциду та тотальних репресій генетичний код нації незворотно пошкоджено, а воля до спротиву зламана назавжди.
Проте феномен українського відродження полягає в тому, що джерело національної сили приховане в глибинних пластах народної культури. Коли гинула офіційна еліта, нова шляхетність народжувалася знизу. Так, після нищення козаччини постали Тарас Шевченко та плеяда будителів. На зміну розстріляним митцям тридцятих років у часи хрущовської «відлиги» прийшли шістдесятники. Покоління Василя Стуса, Івана Світличного, Алли Горської, Ліни Костенко та самого В'ячеслава Чорновола підняло стяг протесту в кінотеатрі «Україна» на прем'єрі «Тіней забутих предків» у 1965 році. Вони йшли в мордовські табори та на заслання, але не зреклися свого права на самоствердження. На місці замучених поетів і страчених генералів УПА поставали нові дисиденти, мислителі та правозахисники, демонструючи колосальний внутрішній імунітет проти асиміляції.
Сьогодні пророцтво Чорновола звучить з новою силою. Сучасна Україна знову проходить крізь горнило жорстокої війни, де неоімперська Росія намагається завершити те, що не вдалося Петру І чи Сталіну. І ми знову бачимо те саме історичне диво: з попелу кривавих битв постають новітні титани. Героїчна битва за Київ у 2022 році, незламний Харків, вогненний Донбас, крейсерські глибини Чорного моря, незбагненний подвиг оборонців Маріуполя і «Азовсталі», а також щоденна важка робота на всіх без винятку напрямках фронту довели всьому світові, що український дух не зламати. Замість козацької старшини та дисидентів минулого на передову боротьби вийшла нова, загартована вогнем військова та волонтерська еліта — командири, бойові медики, пілоти, сапери, винахідники та лідери думок, які щодня пишуть новітню історію відваги від Запоріжжя до Херсона, від Донеччини до прикордоння. Україна живе, бо її неможливо вбити, поки триває цей безперервний, тисячолітній процес національного воскресіння.
Увесь цей багатовіковий шлях доводить беззаперечну істину: життєву силу нації визначає не кількість зброї у ворога, а незламність її внутрішнього стрижня. Кожен загарбник, який приходив на цю землю, бачив лише руїни та попіл, але ніколи не міг розгледіти те приховане вугілля, яке здатне розпалити нове полум'я волі. Сила українців полягає у вмінні трансформувати найбільший біль у найвищу загартованість, а кожну історичну поразку — у фундамент для майбутнього тріумфу. Свобода для нашого народу стала не просто політичною метою, а природною умовою існування, без якої дихати неможливо.
Попереду на Україну чекає світло нової епохи, де вона посяде своє законне, здобуте кров'ю та надлюдськими зусиллями місце серед вільних народів світу. Непохитна стійкість минулих і сучасних поколінь гарантує, що Фенікс не просто злетів — він назавжди розправив крила над своєю землею. Держава, за яку віддавали життя козаки, дисиденти та сучасні воїни на всіх фронтах цієї війни, приречена на велич. Цей рух у майбутнє зупинити вже несила нікому, бо нація, що навчилася перемагати саму смерть, стає безсмертною.