Сьогодні він надійслав мені це фото і підписав: «З Новим роком!». Я дивилася на його зосереджене обличчя і згадувала….
Було дві години ночі. Я сиділа навпроти породіллі і відчувала, як глибокий відчай паралізує мої думки. Велика крововтрата, з якою ми боролися вже шість годин поспіль, призвела до тромбогеморагічного синдрому. Всі ці папірці з аналізами, які я бачила вже кілька разів і проїла своїми очима, говорили тільки про одне. У пацієнтки — генералізоване порушення згортання крові. Ми не встигали врятувати багатодітну матір. Я забороняла собі думати про дев‘ятьох дітей, які можуть залишитися… далі я блокувала свої думки неймовірною силою волі. Тому що далі думати було не можна.
Я зателефонувала йому. Він все зрозумів з першого речення. Через пів години він стояв біля мене і я тільки встигла подумати, що, мабуть, швидкість, з якою він їхав в пологовий, була позамежною. Він теж розумів, що ми втрачаємо час.
— Ви, як акушери-гінекологи і як хірурги, вже зробили все, що можливо і неможливо. Тепер буду працювати я, — він подивися на мене уважно і додав, — Ти ж зрозуміла, що я тепер, разом з тобою, беру на себе відповідальність за цю жінку, як анестезіолог – реаніматолог. Я тепер беру на себе відповідальність за всі ці плазми, еритроцитарні маси, кріопреципітат, тромбоконцентрат, результати тромбоеластографіі і інфузійну терапію. А до тебе в мене лише одне прохання — йди та спробуй заснути, хоча б на годину.
Сьогодні, він надійслав мені це фото і підписав: «З Новим роком!». Я знаю, що зараз він в Бахмуті.
Те ж саме зосереджене обличчя. Ті ж самі чіткі й професійні рухи. Ось тільки … борода, напруга і безмежна втома. Я ніколи не бачила його з бородою.
Людина, яка може взяти на себе відповідальність. За інше життя, за колегу, за побратима, за країну. У будь який час.
Скільки їх таких моїх колег? Я написала про одного, а їх десятки тисяч.
Якщо в Бахмуті є такі анестезіологи-реаніматологи, як він, то моє серце починає битися рівніше.
Бережи їх всіх, Боже!
Наталя Яремчук