Ці слова сказані не сьогодні, і не вчора. А ще в кінці 60-их років у залі обасного Ужгородського суду тоді підсудним і майбутнім політв’язнем Йосипом Терелею, пізніше визнаним українським містиком, мучеником, сучасним пророком та ясновидцем, письменником, греко-католицьким дисидентом, в'язенем совісті, політімігрантом з СРСР.
Кілька років свого ув’язнення він перебував у Кіровоградській колонії, у нашому обласному архіві зберігається його справа. Йосип Тереля у кіровоградській «шістці»
У кінці жовтня йому виповнилося б 80.
Свого часу видання «Мукачево.нет» опублікувало кілька уривків з його інтерв’ю, яке він дав незадовго до смерті газеті «Репортер» у Торонто. У ньому багато цікавих нюансів біографії цієї непересічної людини.
Син комуністів палив колгоспне майно
Журналіст Евеліна Азаєва зазначає, що батько Йосипа – Михайло Васильович Пойда був українцем, членом Компартії з 1927 року, належав до когорти переконаних більшовиків, як і його мати Маргарита Фалес. Тільки сам Йосип практично не знав своїх батьків. Зайняті боротьбою за загальне благо, вони віддали його на піклування бабусь. Бабуся по матері Анна-Софія Фалес була одночасно єврейкою та ревною католичкою. Саме бабуся виховала Йосипа, а згодом і його молодшого брата, ревними католиками.
З приходом радянської влади українські католики пішли в підпілля. Влада не любила їх за ненадійність, вони не любили її за атеїзм і агресію. Йосип та його молодший брат Борис, якого батьки пізніше теж підкинули бабусі, з підліткового віку поширювали антирадянську літературу і в складі групи таких же підлітків палили колгоспне майно...
«Нас ніхто не підозрював. Ми всі були дітьми комуністів, і про мене теж знали у селі – хто мої батьки, це тільки я не знав, – розповідає Йосип. – Влада думала, що орудують дорослі вороги. Один хлопчик у нас в групі був росіянином. Так і його потім разом з нами засудили за український націоналізм... Ми в трьох районах колгоспи спалили…»
Коли Йосипу виповнилося 15 років, в 1957 році, бабуся померла. Наступниого дня він прийшов додому і побачив трьох офіцерів. Один сказав йому, що він його батько і що відтепер Йосип буде жити з ним. Хлопчик зібрав речі і поїхав з татом до Москви.
«Батько працював дуже багато. Він був особливо уповноваженим ЦК по боротьбі з націоналізмом. На цю посаду його покликав Сталін, з яким тато був особисто знайомий. Він під час війни потрапив у полон, але втік, воював у складі 14-й бригади Йосипа Броз Тіто. Він був дружний з Тіто, вони до війни разом навчалися в Москві. Потім тато знову потрапив у полон, але його звільнили американці. Коли війна закінчилася, в 1945 році, його спершу заарештували, але потім перевірили його історію і випустили, а незабаром Сталін призначив тата боротися з українським, чеським, угорським, болгарським та польським націоналізмами. Батько був відповідальним за всю цю підрадянську зону, він там і радянську владу встановлював. У ці ж роки під керівництвом мого батька висилали до Сибіру сім'ї тих, хто був в УПА – Української повстанської армії та інших антирадянщиків. Але коли в 1951 році Москва звеліла виселяти нас – католиків Карпат, тато чинив опір, за що його навіть заарештували, але потім випустили. Ще один арешт у тата був через справу лікарів-євреїв. Він перебував за кордоном, коли йому зателефонувала внучка Кагановича і попросила за лікарів заступитися. Він прилетів і сказав Сталіну, що не вірить у їхню провину. Сталін відповів: "А я тобі, Міша, вірив". Після чого батька виключили з партії і посадили в Лефортово. Там він відсидів десять місяців, потім його випустили, повернули партквиток і посаду і він знову приступив до роботи…»
Мати Йосипа Терелі, закінчила ВПШ, у ЦК займалася боротьбою з релігією. При всьому цьому у неї проривалися в розмовах ідеї про переваги іудаїзму. Хоча сам Йосип дізнався, що єврей по материнській лінії, лише від слідчого, коли сидів у в'язниці.
«Коли ми з Борисом жили з батьками, ми бачили, що продукти у нас безкоштовні, і все інше можна отримати – що хочеш, тільки попроси. У тата була дача на Балатоні (Угорщина), там ми відпочивали з родиною Тіто. Я його бачив. І пізніше з ним зустрічався, коли він до батька в гості приїжджав. Я знайомий з Фіделем Кастро, бо мій тато пізніше керував контррозвідкою і допомагав створювати КДБ на Кубі. Він взагалі кілька років пропадав з поля зору мами і нас. Одного разу не прийшов з роботи, і потім мама ходила на пошту кожен місяць і отримувала велику пачку грошей – долари і рублі, його зарплату. Де він був, він пізніше мені так і не розповів. Його прізвище зникло з преси, я знаю тільки що він працював під ім'ям генерала Волкогонова».
Повернувшись на Закарпаття Йосип і його молодший брат Борис продовжували роботу в католицькому підпіллі. «Чи знав про це батько? Я думаю, знав, – каже Йосип. – Він мене якось покликав і сказав: "Не час зараз займатися тим, чим ти займаєшся. Це або смерть або вічна в'язниця». Так і вийшло. Я відсидів у в'язниці 23 роки 2 місяці і п'ять днів».
Безкінечні арешти і втечі
Перший раз Йосипа заарештували, коли йому було 19 років. Брата – у 17. Йосипа засудили до чотирьох років в'язниці, Бориса до трьох. Було це в 1962 році. Пізніше Борю, члена Організації українських націоналістів (ОУН) вбили при спробі втечі... Йосип потрапив до в'язниці, але потім втік і вісім місяців пропрацював за підробленими документам робітником на птахофабриці. Його видав товариш по підпіллю. Йосипа знову засудили і дали тепер вже сім років. Відправили до в'язниці Губник у Вінницькій області. У секретну зону, де, за словами Терелі, утримували 240 втікачів. Начальник в'язниці завів його на дах, показав сім парканів навколо в'язниці і похвалився: "Звідси ще ніхто не втік". Однак Тереля пробув тут рівно півтора місяці… Він пишається своїми дев'ятьма втечами з в'язниць.
Після того, як Йосипа черговий раз "взяли", його відправили до в'язниці в Ужгород. Через пару місяців він знову втік. Його піймали, і знову судили…
«Мама, мабуть, переживала за мене, – розповідає Йосип. – Вона їздила до Хрущова і він дав папір, щоб мене звільнили. І саме в той день я знову втік. Спіймали, судили, дали дев'ять років суворого режиму. Привезли до табору в Маневичі, на Україну. Він був на болоті. І я після семи місяців втік... Про мої втечі потім американці фільм зняли – "Vision of Freedom". (Йосип Тереля помилився – насправді фільм про українських католиків у підпіллі має назву "Frontier of Freedom", автор Джон Бірд).
Йосип розповідає, що після того як потрапив до одиночної камери, мати нібито побувала на прийомі у Брежнєва і той погодився випустити Терелю за умови, якщо його церква перестане боротися з режимом і піде під керівництво РПЦ. Мати приїхала до Йосипа у в'язницю і намагалася переконати його залишити католицтво. Саме під час цієї розмови мати і син зрозуміли, наскільки далекі вони один від одного за поглядами. Тоді рідна мати, вийшовши з камери, за словами Йосипа, сказала начальнику в'язниці: «Можете робити з ним що хочете». Було це у 1972 році.
Дивовижний порятунок у камері смертників
«Мене катували. Прив'язували за руки до ланцюга, який звисає зі стелі, і я так висів». А одного разу його посадили в "морозильну " камеру. Це карцер, який не опалюється, в нього ще нагнітається холодне повітря, а до штукатурки намішана сіль, щоб стіни спливали вологою. Тереля почав замерзати і зрозумів, що його очікує смерть...
«Знаєте яке почуття? Ніби засинаєш. Спочатку повіки і коріння волосся пощипує, потім сон навалюється. Ось так я помирав, і мені снилася бабуся, дитинство. І раптом крізь закриті повіки я відчув, що кімната засяяла, а потім мені на очі лягла рука, від якої відчув запах молока. Я відкрив очі і побачив жінку. Не в білому, ні, а в якомусь старовинному вбранні, як у нас в горах носять. Вона була молода, в хустинці. "Ти мене кликав, я прийшла", – сказала. Вона повідала, що мене не звільнять, що я відсиджу ще чотири з половиною роки. Вона сказала також, що врешті-решт я все-таки вийду на свободу і буду жити в іншій країні. І зникла…»
Спрацювала сигналізація. Прибігли офіцери і побачили, що Тереля живий. Почали допитувати – звідки з’явилося світло? А він їм розповів, що врятувала його Божа Мати. Тоді його повезли в Інститут Сербського на експертизу.
«У мене був єдиний шанс уникнути смерті – прикинутися шизофреніком. Я і до в'язниці, і в ній, читав усе про шизофренію і вирішив розіграти. Лікар мене запитує: "Невже ви вірите, що Діва Марія могла завагітніти без чоловіка?" Відповідаю: "Звичайно, я і сам можу запліднювати на відстані". Тут вони відвели мене в окрему палату і протягом місяця давай вивчати. Годували добре, ставилися теж добре. Потім зібрали великий консиліум, що складався в основному з жінок-лікарів, вивели мене до них і кажуть: "Покажіть, як запліднюють на відстані". Думаю, ну все, пропав. І з відчаю як викрикну їм: «Дiвчата, хто з вас тут целка? Виходь, буду запліднювати!» Зал гримнув сміхом. Професор Тальц обійняла мене і каже: "Йосип Михайлович, ви наш, ми вас нікому не віддамо". Мене і поклали в дурдом… А інакше розстріляли б».
Йосип Тереля каже, що зустрічався навіть з Андроповим, главою КДБ. Той йому, лідеру українського католицького підпілля, сказав: "Краще б ти помер в утробі матері".
"Через два роки я додому повернуся "
У 1978 році помер батько Йосипа. Сам Тереля вважав, що його отруїли. «Багато знав, критикував, він вже переглянув багато своїх поглядів і я був здивований, як він добре обізнаний про справи нашого підпілля. Може, тоді, коли я з ним зустрівся в 76-му після чергової відсидки, він і сам вже допомагав підпіллю...»
У вересні 1982 Терелі дозволили повернутися додому. Він заснував "Ініціативну групу захисту прав віруючих і Церкви на Україні“. Група звернулася до властей України з закликом відкрити раніше закриті храми й монастирі Української Католицької (Уніатської) Церкви, відновити семінарії у Львові й Ужгороді. У 1985 році Йосипа Терелю, якого тимчасово випустили на свободу, знову арештували. «А у мене вночі знову було видіння. Вогненна куля сказала мені, що я відсиджу два роки і вийду. І я на суді їм сказав: "Через два роки я додому повернуся ". Вони розсміялися. Адже мені 12 років дали».
«Я думаю тому, що на Заході про мене добре знали і багато писали. У 1987 році мене звільнили, бо Рейган сказав, що не поїде на зустріч з Горбачовим в Рейк'явіку якщо дисидента Терелю не випустять. І мене випустили. Посадили з сім'єю в літак і проти волі відправили до Голландії».
«У Голландії мене чекали глави МЗС цієї країни, Канади та представники Ватикану, – розповідає Йосип. – Нас відвезли на секретну дачу, боялися, що КДБ вбивцю підішле. Глава МЗС Канади Джо Кларк став мене вмовляти перебратися до Канади, що тут велика українська громада. Я й приїхав. І ну давай мене різні угруповання тягати по бенкетах, показувати як дивину. Вони на цих банкетах шалені гроші заробляли, а я й не знав про це. Мені дадуть сто доларів наприкінці банкету, на якому зібрали десятки тисяч, я і ніяковію: за що?
Помер Йосип Тереля у вимушеній еміграції в Торонто (Канада) 16 березня 2009 року, а на початку липня його тіло було перевезено в Україну і, після похоронної відправи у греко-католицькому храмі в с. Нижнє Болотне, Іршавського р-н., Закарпатської області, віддано рідній землі.