1 грудня 1935 року Йосип Сталін під час наради комбайнерів промовив фразу, яка згодом стала крилатою: «Син за батька не відповідає». Та насправді у радянській країні не тільки близьких, а й далеких родичів «ворогів народу» автоматично вважали ворогами, і вони підлягали такому ж смертельному переслідуванню комуністичною владою. Так сталося і з усіма родичами Лева Троцького, радянського партійного та військово-політичного діяча.
Після організації публічної демонстрації 7 листопада 1927 року Лев Троцький був виключений з партії і засланий до міста Алма-Ати. Звідти він відкрито погрожував, що повернеться до керівництва ВКП(б) і розстріляє Йосипа Сталіна та його прибічників.
У 1929 році Лев Троцький за наказом Йосипа Сталіна був висланий з СРСР. Протягом наступного десятиліття Йосип Сталін винищив усіх його послідовників та родичів. За наказом Сталіна Троцький був забитий 21 серпня 1940 року агентом НКВС Рамоном Меркадером у місті Мехіко. Убивця після 20 років мексиканської в'язниці прибув до СРСР, де його удостоїли звання Героя Радянського Союзу…
Перша дружина Лева Троцького Олександра Левівна Соколовська (1872, Верхньодніпровськ, Катеринославська губернія, нині Дніпропетровська область — 29 квітня 1938, Москва) стала революціонеркою у Миколаєві у 1890-х роках. Саме вона познайомила та долучила до марксизму Лева Троцького, що входив в один гурток з нею. У 1898 році Олександра Левівна стала дружиною Лева Давидовича.
Лев Троцький і Олександра Соколовська були організаторами Південно-російської спілки робітників у Миколаєві. До 1902 року вони разом перебували у в'язниці, а потім у сибірському засланні. У них було дві доньки — Зінаїда та Ніна, яких виховували Давид і Ганна Бронштейни, батьки Троцького, у селі Янівці.
Після того як Лев Троцький зустрів Наталю Сєдову, свою другу дружину, а сталося це у Парижі наприкінці 1902 року, його перший шлюб розпався, однак Троцький і Соколовська підтримували дружні стосунки до кінця свого життя.
За радянської влади Олександра Соколовська була на педагогічній роботі, жила в Ленінграді аж до свого арешту 11 грудня 1934 року.
Засуджена Олександра Соколовська особливою нарадою НКВС 10 лютого 1935 року до п’яти років заслання у село Дем’янське Омської області. Потім постановою Особливої наради НКВС від 1 липня 1936 року вона була засуджена до п’яти років виправно-трудових таборів і етапована до Севвостлагу НКВС. А у 1937 році Соколовська була етапована до Москви і засуджена 29 квітня 1938 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР до розстрілу, розстріляна у той же день[1].
Що стосується доньок Троцького та Соколовської, то Зінаїда Левівна (1901—1933) навчалася в Херсонській гімназії, потім у Зінов’євському інституті у Москві, була у шлюбі з Волковим, від цього шлюбу мала двох синів — Олександра і Всеволода. Захворіла на туберкульоз, у 1933 році виїхала до Німеччини на лікування і покінчила там життя самогубством (померла від газового опалення в готелі). За іншою версією — була вбита агентами НКВС за наказом Йосипа Сталіна.
Олександра Соколовська (стоїть) з Левом Троцьким (сидить праворуч) та братом Іллею (сидить ліворуч) у 1897 році.
Перший та другий чоловіки Зінаїди Левівни — Захар Борисович Моглін (1897—1937) та Платон Іванович Волков (1898—1936), — розстріляні.
Інша донька Троцького і Соколовської Ніна Левівна (1902—1928) жила у Москві, була заміжня за Манном Невельсоном, працювала завідувачкою дитбудинку, у неї було двоє синів — Лев і Воля. У 1928 році померла від туберкульозу, а її дітей забрала до себе в Ленінград їхня бабуся Олександра Левівна, після її арешту у 1934 році дітей взяла Марія Левівна (сестра Олександри Соколовської) та відвезла їх до брата до міста Кірово Одеської області. Манн Невельсон, чоловік Ніни Левівни, розстріляний у 1937 році.
У липні 1941 року працівники УНКВС в Кіровоградській області згадали про Іллю Левовича та Марію Левівну Соколовських. 17 липня 1941 року їх заарештували. 67-річний Ілля Соколовський на той час проживав у будинку №2 по вулиці Береславській (нині — І. Замоцького), а його 69-річна сестра — у будинку №4 по вулиці Карла Маркса (нині — Велика Перспективна). Їх звинуватили в антирадянській агітації. Хоча головна їхня вина була в іншому — старша сестра Олександра була першою дружиною Лева Троцького.
З архівно-слідчої справи дізнаємося, що Ілля Соколовський у 1898 році був заарештований по справі Південно-російської спілки робітників у Миколаєві і засуджений до семи років. З 1904 по 1920 рік працював журналістом. У 1905 році його знову заарештували і вислали з Одеси. У 1912 році призначили півтора роки ув’язнення за образу царя. Двічі Іллю Левовича заарештовувала радянська влада за контрреволюційну діяльність. У 1934 році чоловік поселився у місті Зінов’євську.
На допиті 20 липня 1941 року на запитання слідчого про стосунки з Левом Троцьким Ілля Соколовський відповів: «З 1900 по 1903 рік старша сестра Олександра була його дружиною. Після виїзду Троцького у 1903 році за кордон вони розлучилися. Бачив останній раз Троцького у 1912 році у Відні, куди їздив лікувати очі. Троцький був моїм поводирем по місту».
Марія Соколовська була членом ВКП(б) у 1917-1926 роках. У 1936 році з онуками Троцького Левом (1923 —?) та Волею (1925—?) поїхала до брата у місто Кірово. Подальша доля дітей невідома. Очевидно, після арешту жінки як «троцькістки» дітей здали до дитячого будинку, як було прийнято за сталінського режиму.
Особлива нарада НКВС СРСР 10 червня 1942 року призначила Іллі Соколовському 5 років вислання в Казахстанську РСР.
Що стосується Марії Соколовської, то при арешті у неї вилучили журнали «Боротьба» та «Вперед», книги Каутського, Мартова, Радека, фотографію Троцького з першою дружиною. Жінка померла від міокарду серця 4 серпня 1941 року під час етапування з Кіровоградської в’язниці №1 до Казахстану. Управлінням НКВС Східно-Казахстанської області 3 грудня 1941 року її справу було закрито.
Слід додати, що донька Іллі Левовича Соколовського — Віра, яка була 1901 року народження, проживала у Кіровограді, працювала бухгалтером шкіл №11 та №16. Неодноразово арештовувалася органами ДПУ з 1923 по 1934 рік. Учергове її заарештували 2 серпня 1938 року як племінницю Троцького та за підтримку його родичів. Засуджена 28 квітня 1939 року Кіровоградським обласним судом до восьми років ув’язнення у виправно-трудових таборах з позбавленням громадянських прав на п’ять років. Після відбуття покарання ще раз заарештована 2 грудня 1948 року «за причетність до меншовицької організації». Засуджена Особливою нарадою МДБ СРСР до заслання на поселення…
Володимир Поліщук
[1] ДАКірО. — Ф. 5907. — Оп. 2Р. — Спр. 12183