Російська військова агресія проти України все більше набуває ознак геноцидної війни. Системне знищення енергетичної інфраструктури напередодні зими та терор цивільного населення, що заборонено всіма міжнародними конвенціями, ставить перед нами не лише питання ЯК виживати, але і Чи можна було уникнути цієї катастрофи? Ось як ситуацію коментує знаний політик Юрій Костенко:
«З огляду на власний політичний досвід, переконаний, що російська війна проти України ніколи б не розпочалася, якби після проголошення незалежності українська влада діяла за прикладом балтійських країн та керувалась національним інтересом. Відомо, що країни Балтії, провівши стрімкі демреформи упродовж десяти років, стали членами ЄС та НАТО. А відтак убезпечили себе від неоімперських зазіхань кремлівського диктатора.
Натомість українська влада – президент, більшість парламенту та уряду, які після 24 серпня 1991 року лише сховали свої компартійні квитки, залишались проросійськими ментально і повністю підпорядковувались інтересам москви.
Саме під диктовку кремля тодішня влада передала в руки потенційному агресору третій ядерний потенціал світу, знищувала потужні українські ВПК і збройні сили та блокувала співпрацю із Заходом саме тоді, коли західні країни у буквальному сенсі відкривали ядерній Україні всі свої «двері і вікна».
Але не лише це. В Україні комуністична більшість парламенту існувала аж до 2002 року і продовжувала блокувати ухвалення всіх законів щодо інтеграції із Заходом. І навіть після перемоги Помаранчевої революції та революції Гідності в українській владі продовжували домінувати проросійські настрої, а відтак і проросійська державна політика. На зміну ситуації не вплинув навіть початок російської агресії 2014 року. І лише широкомасштабна війна нарешті змінила політичну шальку терезів української політики на користь Заходу.
Висновок. Найбільшим гарантом безпеки держави може бути лише влада, яка керується національним інтересом. Такої влади в Україні після проголошення незалежнсті не було. Це перша і головна причина нинішньої страшної війни.
І сьогодні лишається відкритим ще одне ключове питання: а чи українські громадяни вже готові на перших повоєнних виборах обрати тих, хто наповнить державну політику національним змістом та очистить Україну від російський впливів?»