Підприємлива родина єлисаветградського міського інженера Євгена Теодоровича Тамма (1867-1947) стояла біля витоків буровугільної галузі в краї, але знаменита не тільки тим. Сам глава сім’ї був сином переселенця Теодора Тамма, що переїхав до Росії в середині ХІХ століття з Тюрінгії (Німеччина). Батько Євгена, котрий поклав початок єлисаветградській гілці роду, оснащував млини. Тут одружився з дочкою херсонського поміщика. Помер у Баден-Бадені зовсім молодим.
Згодом Євген Теодорович вивчився в Петербурзькому технологічному інституті на інженера. Це значило, що механіка, електрика, хімія, будівництво потрапляли в сферу його компетенції. Одружився 1894 року з Ольгою Михайлівною Давидовою (1869-1943), котра на той час закінчила із золотою медаллю Павловський інститут шляхетних дівиць у Петербурзі. Це був закритий заклад семирічного навчання з 10-річного віку. Дівчатка там і жили, щоб не потрапити під поганий вплив відкритого середовища. Крім загальноосвітніх предметів, вони навчались гаптуванню, кравецтву, веденню домашнього господарства. Могли заробляти на життя, служачи домашніми вчительками і гувернантками. Порядки в інституті були строгі – підйом о шостій ранку, харчі скромні, обходилися мінімумом одягу та взуття. Кожен клас із сорока учениць засинав в одній загальній спальній кімнаті.
Випускниця Лідія Воронова (Чурманова), ставши письменницею Чарською, так описувала прогулянку дівчаток вулицями Санкт-Петербурга: «Ми, одягнені в однакові зелені пальта та в'язані капори з червоними бантами на маківці, йшли парами. Попереду класна дама, позаду швейцар у лівреї. – Що це? Приютських дівчаток ведуть? – зупинилася якась старенька. – Parlez français! (Говоріть французькою!) – наказувала класна дама, скривджена тим, що її вихованок прийняли за сиріт».
Батько Ольги Михайло Олександрович служив у Єлисаветграді і вийшов у відставку в чині генерал-майора. Походив із зросійщених грузинів Давидових, які виїхали з Кахетії ще в 1666 році. По материнській лінії Ольга належала до сім'ї Кобилянських, предок яких – курінний отаман Запорозької Січі одружився з дочкою кримського хана Гірея. Оповідь дана для означення атмосфери, в якій виховувався майбутній академік.
За протекцією старшого брата Євген їде на будівництво Транссибірської залізничної магістралі. Молода родина перебирається на Далекий Схід. І ось 8 липня 1895 року, коли Євген Теодорович і дружина Ольга Михайлівна проживали у Владивостоці, у подружжя народився первісток, котрого назвали Ігорем. У 1898 році сім’я морем через Японію та Одесу повернулася із заробітків до Єлисаветграда, куди її главу запросили керувати «Єлисаветградським Водосвєтом», тобто, відати водопостачанням, трамваєм і збудувати міську електростанцію та зайнятися її експлуатацією. Сімейство старшого брата залишилося у Владивостоці і навіть брало активну участь в українському житті цього міста в Зеленому Клині в пізніші роки.
Прийшов час і майбутнього нобелівського лауреата привели до гімназії. Про родовідне древо свого однокласника фрагментарно розповів у спогадах Фауст Нікітін: «На одному з уроків учитель П.Є.Брикало торкнувся питання про національну належність кожного з нас і про те, якими ознаками ми керуємося для її визначення. Усе нам здавалось ясним і зрозумілим, поки черга не дійшла до Ігоря Тамма. Він щиро не міг зрозуміти, представником якої національності себе вважати: дід з батьківського боку – виходець із Тюрінгії, а мати по одній лінії – українка з домішкою кримськотатарської крові, по другій – із обрусілого грузинського роду…». Чи був Ігор Тамм надто помітним гімназистом? Ні, його успішність не виділяється серед інших. В обласному архіві Кіровограда знайшовся розрядний список шостого класу гімназії, де вчився Ігор Тамм. Він на п’ятому місці. Та й гімназію закінчує зі срібною, а не із золотою медаллю. Ось неповний нагородний список його випуску: Б.Гессен – золота медаль, Г.Поляновський та І.Тамм,– срібні медалі.
Єлисаветградська гімназія давала досить пристойну освіту, якщо вимогливість викладачів поєднувалася з бажанням вчитися у самих учнів. Тамм відзначався такою якістю. «Коли Гора Тамм почув, що йому вивели трійку (з латини), він миттю підняв руку і попросив викликати його для виправлення оцінки. Дубняков (вчитель латини) здивувався і сказав: «Виправляти нічого. Тамму й так поставлена краща оцінка для учня, я сам знаю латину на чотири. І тільки Господь Бог може знати на п’ять. Якщо ж Тамму того замало, то можна додати йому ще плюс. Пізніше на педагогічній раді гімназії внесли деякі поправки, бо в табелях стояли вже нормальні оцінки» (спогади того ж Фауста Нікітіна).