Хто був першим професором Кіровоградського педуніверситету?

Впевнена, навіть серед науково-педагогічного загалу мало хто зможе відповісти на це запитання. Не інтригуватиму читача: ним був Василь Іванович Харцієв. І хоча це ім’я відоме краєзнавцям та історикам нашого краю, все ж діяльність цього сподвижника на ниві педагогіки та філології і досі лишається мало проартикульованою навіть у професійному середовищі.

Нині відзначаємо 155-річчя Василя Харцієва. Першовідкривачем імені свого видатного колеги у радянську добу став науковець тоді Кіровоградського педінституту Володимир Чернецький, У журналі «Мовознавство» за 1968 рік розміщена його стаття про здобутки філолога-науковця Василя Харцієва. Власне й постать самого Володимира Чернецького незаслужено призабута, а він же був першопрохідцем у багатьох напрямках наукового краєзнавства.

Олександр Семененко, автор відомої книги спогадів «Харків, Харків…» згадує Василя Харцієва, як улюбленого учня Олександра Потебні. Дружина Олександра Потебні після смерті видатного мовознавця попросила саме Харцієва упорядкувати його творчу спадщину, архів. Василь Іванович дуже ретельно поставився до цього, видавши ряд праць свого вчителя, зокрема його «Посмертні записки». Фактично, на думку сучасних науковців, саме Харцієв заклав основу сучасної порівняльної лінгвістики.

Очевидно, він був новатором у всьому. У тодішній Російській імперії існував ряд реформаторських навчальних закладів, до яких належало і Єлисаветградське громадсько-комерційне училище. Його перший директор українофіл Александров і запросив у наше місто із сусіднього Катеринослава уродженця того краю Василя Харцієва. Саме у наших степах розквітнув його талант педагога. З його ініціативи в училищі було відмінено поточні оцінки, акцентувалося на толерантному ставленні до учнів, запроваджено надання психолого-педагогічної характеристики кожній дитині, поширено клубне життя (видання шкільного літературного журналу, проведення вечорів, диспутів). Така педагогіка, значно випереджала свій час. Багато чого з практики Харцієва могло б пригодитися і сучасній школі. Існує думка, що його педагогічна модель фактично була попередницею школи радості Василя Сухомлинського.

У 20-их роках, коли громадсько-комерційне училище припинило своє існування, Василь Харцієв став одним із засновників Зінов’євського інституту соціального виховання, його першим професором. Цей час – період утвердження тоталітарної більшовицької ідеології не міг не позначитися на діяльності гуманіста Харцієва. Його звинувачували, що марксистсько-ленінське мовознавство він заміняє потебніанством…

Як би там не було, але у 1926 році він разом із учителем Дмитром Кучмою заснували у тодішньому Зінов’євську перше науково-краєзнавче товариство, фактично, поклавши початок гуртуванню краєзнавців у наших степах. У ті часи Василю Івановичу жилося досить сутужно. І хоча він працював на кількох роботах, основним доходом своїм називав те, що виростив на власному городі. Жив він на розі нинішніх вулиць імені Суворова та Курганної.

Не уник і арешту. Але був уже дуже хворий і енкавеесівці відпустили його додому помирати. Працівник обласного Державного архіву Вадим Колєчкін розповідав, що персональної справи Харцієва у архіві немає, але у інших справах репресованих його називають мало не організатором буржуазно-націоналістичної організації. Можна не сумніватись: якби не смерть, чекала б Василя Івановича доля тисяч і тисяч репресованих у ті роки.

Його могила не збереглась, ймовірно могла бути на Биківському цвинтарі. Досі пам’ять про цього непересічного вчителя і науковця залишається тьмяною і не вшанованою, як слід

Світлана Орел


Надрукувати   E-mail