Це – Григорій Степанець Без публічності. Без пафосу. Без камер. Але з глибоким серцем і незламною любов’ю до свого коріння. Саме він заповів Україні понад три мільйони доларів. Не заради оплесків. А тому, що не забув, хто він.
Хлопець із Вінниці, Григорій народився у 1938 році. Батька втратив у перші місяці війни. Мама вивезла його на Урал, а потім повернулись додому. Школу закінчив із медаллю. Потім — МДУ, де здобув освіту математика, хіміка, став кандидатом фізико-хімічних наук. Знав кілька мов. Здавалося б — усе йшло до блискучої наукової кар’єри.
Але був один «неправильний» підпис: він підтримав українських дисидентів. І за це втратив роботу. Переслідування. Заборона. Та він не зламався. Свобода замість зручності. У 1989 році, вже в епоху перебудови, йому вдалося виїхати з СРСР. У США починав усе з нуля. Працював інженером у Microsoft, отримав патент у сфері декодування даних. Його поважали — не лише за талант, а й за гідність.
Але головне — він залишався українцем. У 2022 році, перед відходом, Степанець лишив Україні спадок: 1 мільйон доларів — Валерію Залужному, який переказав ці кошти на потреби українських захисників. 2 мільйони доларів — на підтримку освіти: Український католицький університет, Києво-Могилянська академія. Частину передано ансамблю «Хорея Козацька», щоб зберігати українську музику.
У своєму листі він написав: «Я народився українцем — і хочу ним залишитися. Нехай ці кошти служать тим, хто творить сильну, освічену, живу Україну».
Він не створював фондів, не виходив на сцену, не збирав лайки. Просто зробив тихий, але сильний вчинок. Один із тих, які формують націю. Це не просто благодійність. Це — громадянство серця. Чому це важливо? Бо любов до Батьківщини — не в гучних словах, а в глибоких діях. Бо один чоловік зміг одночасно підтримати армію, освіту і культуру.
Бо це нагадування: бути українцем — це не тільки про місце народження. Це про вибір. Дякуємо, Григорію Степанцю. Світла пам’ять. Тиха гордість. Вічна вдячність.
За матеріалами ЦІКАВЕ ТА ВЕСЕЛЕ