Мало хто із земляків знайомий з творчістю Мойсея Наумовича Цетліна. Вірші він почав публікувати лише тоді, коли йому виповнилося 80 років! При цьому писав все життя. Писав просто для себе, складав у стіл. Як перекладач, він розумів, що пише непересічні вірші. Але жодного разу так і не намагався їх опублікувати.
Мойсей Цетлін виправдовував Сталіна, Гітлера і навіть Никифора Григор’єва (при тому що григор’євці на очах у маленького хлопчика вбили його бабусю), що не додавало йому прихильників. Але Цетліну було індиферентно! Він все життя робив тільки те, що хотів…
«Чи не єдиний читач своїх віршів»
Мойсей Наумович Цетлін народився 28 липня 1905 року в місті Єлисаветграді в єврейській родині. Його батько Наум Олександрович був власником невеликого сільськогосподарського заводу. І до певного часу вони вільно жили в Єлисаветграді, Мойсей закінчив п’ять класів Земського реального училища. В один день все змінилося: у травні 1919 року в Єлисаветграді стався погром з важкими наслідками. У цей час Григор'єв виступав уже проти більшовиків, і саме в Єлисаветграді було оприлюднено його Універсал, у якому прозвучала антисемітська риторика: «Слід відібрати владу у більшовиків і комісарів Землі Христової»… Окремі загони Григор'єва і розпочали у місті єврейсько-більшовицькі погроми, тоді як інші загони виступали проти погромів. Відомі діячі міського самоврядування Темкін та нотаріус Якубовський зверталися до командування григор'євських частин у місті, вимагаючи захисту. В результаті погром вдалося зупинити, але надто пізно – газети писали про кілька тисяч жертв серед єврейського населення міста.
Сім’я Цетліних тоді втратила всі засоби для існування! І, найважливіше, бабусю. «Дитиною бачив свою бабусю з розпоротим погромниками животом і виколотими очима», – напише Лариса Бєлая, його студентка і близький друг. Родина переїхала до Харкова, Мойсей здобував освіту у вечірньому технікумі. А згодом – до Москви. Мойсей Цетлін працював кур’єром, рахівником, буровим майстром, економістом. Вступив на істфак Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова (1934-1939 рр.). Після закінчення навчання він розпочав свою викладацьку діяльність аспірантом кафедри історії середньовіччя в університеті, згодом викладав латинську мову в різних вищих навчальних закладах Москви. Писати почав років з двадцяти, і ніколи (!) не намагався свої вірші опублікувати. Писав для себе. Єдине, що вдалося знайти у його поезії про Єлисаветград:
Всем телом слившись с броневой машиной,
Увешанная лентами крест-накрест
Патронов боевых для пулемета,
Она промчалась, словно триумфатор
По Елисаветграда улицам пустым.
Никифорова, гимназистка в прошлом, (…)
Хоть мне еще тринадцать не сровнялось,
Но я считал себя участником сраженья
И был суров, как гражданин Кале,
В борьбе за безопасность и спасенье родного города.
Як на мене, це не найкращий вірш Мойсея Цетліна. Та однак, Єлисаветград він згадував. «Чи не єдиний читач своїх віршів» (так називається стаття Матвія Гейзера) – це, так би мовити, перебільшення. Ще у п’ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття Мойсей Цетлін був досить відомий, але у вузькому колі… У ті роки не особливо довіряли паперу, вірші вчили напам’ять. «Я прагнув до будинку Цетліних ще й тому, що ці зустрічі завжди обіцяли читання віршів Мойсея Наумовича. Читав свої вірші Мойсей Наумович неповторно. Здавалося, що він читає їх для величезної аудиторії», – напише Матвій Гейзер.
У воєнні роки Мойсей Цетлін вів оборонну роботу в Московському університеті, а також працював над дисертацією. В 1945 році він захистив дисертацію «Єврейська діаспора в XII столітті в зображенні Веніаміна Тудельського і Петахія Регенсбургського». Я не знавець єврейської історії, взагалі не знаю, хто такі ці Тудельський і Регенсбургський. Однак в інтернеті я знайшла кілька обговорень цієї дисертації! Дисертації 1945 року! Це був справжній прорив і до цього ніхто такого не робив. Спираючись на історичні джерела, М.Цетлін показав: «неповноцінний» (очима фашистів) єврейський народ відігравав велику прогресивну роль у розвитку економічного життя вже раннього середньовіччя, домігся культурного розквіту своїх громад у Південній Європі і на Сході…
Перекладач
Мойсей Наумович був справжнім поліглотом: перекладав з латини, арамейської, давньогрецької, давньоєврейської, італійської, англійської, французької, хорватської тощо. І цьому він не вчився! Просто так вийшло… Як досконалий знавець античної літератури, М. Цетлін зробив переклад праці римського діяча VI століття, філософа і теолога Боеція «Втіха философією», популярну в Європі поему «Гра в шахи» італійського поета-гуманіста Марка Ієроніма Віде (1490-1566 рр.) тощо.
Колега по перекладацькому цеху Євген Вітковський писав: «Слід сказати, що переклади М. Цетліна з античних авторів, опубліковані за його життя, зазвичай підписані двома прізвищами – співавтором Цетліна проставлялася Т. М. Соколова (це дружина Цетліна – О.С.), поет-філолог. Поспілкувавшись із цим письменником єдиний раз у житті (натомість цілий вечір), у 1971 році, я зрозумів, що мов він знає багато, а негаразди з однією – з російською. Причому та російська мова, якою пишуть інші (особливо євреї), йому ненависна». Слід сказати, я цього не помітила. Не знаю, можливо, як перекладачу Вітковському видніше.
Перекладачів Мойсей Наумович теж особливо не шанував. Вже після його смерті, у 2006 році, вийшла його книжка «Інвективи і жарти» (інвектива – форма літературного твору, що висміює або гостро критикує особу або групу) саме про перекладачів. «Критики відразу ж назвали її відром бруду, – пише Григорій Гусейнов у своїй книзі «Незаймані сніги». – Бо він у ній зводив рахунки майже з усіма, зосібна й зі своїм земляком Арсенієм Тарковським. Щоправда, зустрінута фахівцями книжка була неоднозначно, як і взагалі не сприймався він у колах літераторів Москви. Про нього пліткували, що в молодості начебто довелося Цетліну читати лекції Сталіну».
«Інвективи і жарти» я не читала, вдалося знайти тільки пару віршів із неї. Ну що ж… Поезією там не пахне. Інвективи – це взагалі такий жанр, де коміки сміються один над одним, причому різкість жартів вітається. Інвектива – це жанр для своїх. Причому я не впевнена, що якби Мойсей Наумович був живий, він дозволив би це публікувати…
Сталініст?
Ось ми дійшли до пліткування про Сталіна… Нібито на початку 30-х років його доставляли до Сталіна, Цетлін читав персонально для нього курс лекцій з історії Візантії та історії перших Церковних Соборів. Так це чи ні, я не знаю. Принаймні його донька це категорично спростовує. При цьому говорили також, що він врятував таким чином кількох перекладачів…
Юрій Проскуряков, який був дружний з Мойсеєм Цетліним, писав: «Вражаюче, але по ходу розмов з цим вже дуже літнім на той час поетом я з подивом виявив, що він є шанувальником Сталіна, вважає його великим чоловіком, захоплюється його діяннями, які викликали в мене жах і огиду…»
Сталіністом він не був. Просто така особливість його сприйняття історії. Матвій Гейзер наводить його висловлювання: «Я визнаю Сталіна великою людиною. Так, він був убивцею, але таких політичних діячів в історії ми знайдемо дуже небагато». В 1987 році він написав такий вірш:
Закричит ли кто завтра, не знаю:
«Умираю за Мишу и Раю!»
Как когда-то, по слову вождя,
За тебя умирали, Земля!
«Це історія, – говорив Мойсей Наумович, – Гітлер, Сталін – це великі історичні особистості. Для єврейського народу Гітлер – убивця. Але те, що він є великою історичною особистістю – не викликає сумніву. Він найбільший націоналіст німецької крові».
Матвій Гейзер був у 1990-их роках редактором «Міжнародної єврейської газети» та попросив Мойсея Цетліна написати про себе, щоб представити його вірші: «Кілька слів про моє життєве та національне кредо. Його можна висловити одним словом – спокута, відплата. Передвоєнні радянські роки були для російських євреїв часом ослаблення їхнього національного духу, посилення асиміляції, байдужості до своєї великої історії, що взагалі зрозуміло після багаторічного придушення народного життя вітчизняним середньовіччям. І тому загибель Міхоелса (Соломон Міхоелс – театральний режисер та актор, убитий за наказом Сталіна – О.С.) сприймається часто простими євреями як відплата за забуття заповідей, наведених нам на Синаї. З цих позицій смерть великого художника — спокутна жертва, що просвічує народну свідомість і очищає єврейську душу від усякої скверни. Батьки сіонізму, слідуючи старозавітній мудрості, розуміли це, боячись лише відкрито зізнатися в усвідомленні ними жорстокої історичної правди.
Чим гірше, тим краще! Так, так! Ми заплатили криваву ціну за те, щоб очі наші розплющилися. Фашизм, Бабин Яр, Майданек! Катастрофа європейського єврейства, зникнення понад третини світової його чисельності. І все це за ганебне схиляння перед імпотентними ліберальними слинявими мареннями про дружбу народів, про вічне царство Боже на землі. Смерть Міхоелса, що обпалила наші душі, — блискавка, що засліпила наші очі, – кличе нас до витоків нашого історичного життя, вчить нас мудрості».
Погодьтеся, дуже неупереджена думка…
Поет
Мойсей Цетлін був одружений, його дружина Тетяна Соколова теж латиністка, подружжя виховувало доньку. До самої смерті Мойсей Наумович разом з дружиною здійснював щорічні подорожі по Волзі! Родина жила скромно, але Мойсею Цетліну було не до того… Коли напіввідкрилися кордони, і євреї могли виїхати, Мойсей Наумович говорив про це: «Я вважаю, що їхати не треба. Це наша Батьківщина, якою вона не є. Мені здається, що ми вросли у цю землю. Тут похована моя мати…» Цетлін був глибоко віруючою людиною, любив російських блаженних, дружив із православними священниками, вважав, що на землі існує тільки одна релігія – одкровення.
У 1985 році вийшла збірка його поезій «Линии ливня». Цетліна помітили. В останні десятиліття його життя підбірки віршів з’являються у щорічнику «День поезії», в журналах «Огонек», «Новый мир». Матвій Гейзер якось запитав у нього, чому той не видає книжку: «Я ніколи не докладав до цього особливих зусиль… Але ж вірші це містика. Це не розвага і не данина моді, злободенності… Я вірю у свою поезію так, як вірю в Біблію. Не тому, що вона моя, а тому, що вся вона пронизана Біблійним духом (…) Коли я пишу вірші, я дуже мало думаю про себе. Я ж ніколи не думаю про популярність, про велику аудиторію. Я пишу щиро, мимоволі, для себе…»
По-справжньому відкрив Мойсея Цетліна поет і літературознавець Михайло Синельников: «Він був автором тисяч віршів, ранні з яких датовані роками громадянської війни. Не менше сотні здаються мені видатними, і це багато. Мойсея Цетліна вважаю одним із найкращих російських поетів другої половини ХХ століття». Саме він домігся того, що книга «Высокое косноязычье» побачила світ у 2006 році.
Михайло Синельников пише: «Коли він помер, я пам'ятаю цей бідний похорон, важкий час, 1995 рік. Його життя на п'ятому поверсі хрущовки, без ліфта, 90-річної людини, одутлої, хворої, і в той же час — пристрасної, яка не терпить і грама несвободи. Ці бідні похорони, на які прийшли люди, люблячі його, звичайно. Це були його колеги, вчені, історики, але це не були люди головної справи його життя. Тобто вони навіть і не думали, що вона головна для нього, і таким чином вийшло так, що говорити про нього як про поета довелося мені (…) За великим рахунком, робить йому честь те, що він не був схожим на інших поетів. Він був, насправді, незалежнішим від тих, хто декларував свою незалежність».