Наприкінці вересня на Закарпатті відбувся Чендейфест – літературний фестиваль, присвячений одному з найвідоміших українських письменників ХХ століття Івану Чендею. Срібна Земля зустрічала гостей з усієї України – лавреатів конкурсу малої прози і чендеєзнавців. Третій традиційний Всеукраїнський культурно-мистецький захід Чендейфест-2021 був присвячений ювілейним датам у художньому житті краю: 130-річчю з дня народження знаменитих корифеїв живопису Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая, а також 100-річчю заснування Хустської реальної гімназії, випускником якої був Іван Чендей і ціла плеяда видатних громадсько-політичних та культурних діячів Закарпаття. Мені пощастило бути однією з тих, хто цьогоріч став лавреатом конкурсу, і разом з колегами по перу, – Антоніною Царук (володаркою гран-прі в номінації «Чендеєзнавство») та Василем Бондарем (лавреат номінації «Мала проза»), засвідчити творчу активність і науковий інтерес письменників Кропивниччини до постаті Івана Чендея.
Чендейфест: моя історія
У житті не буває випадковостей, і все, що відбувається, – повинно відбутися неодмінно. Надто, якщо мова йде про життя письменника. Для творчої людини участь у подібних заходах має свою історію й свою мету. Знаю й люблю творчість Івана Чендея зі студентства. Читаючи твори письменника, завжди візуалізувала Дубове-Забереж і, здається, зримо відчувала його героїв. Так виникла мрія – побувати на батьківщині письменника. І не тільки тому, щоб через рідний край збагнути митця. Справа в тім, що мій шлях до Івана Чендея лежить через іншого уродженця Закарпаття – Василя Петровича Марка, відомого українського літературознавця і мого батька в науці. Завдяки йому свого часу творчість Івана Чендея на теренах степу була осмислена як наукове явище. З особливою емоційною наснагою мій наставник аналізував доробок свого земляка, відчуваючи художній світ письменника як власний. Тому ставши лавреатом і вирушаючи в дорогу до Ужгорода, я розуміла, що Чендейфест для мене – це знайомство з батьківщиною унікального українського письменника й разом з тим – відкриття батьківщини мого батька в науці. Відчути Закарпаття, що художньо оприявнене у доробку Івана Чендея як ідейно-естетична основа, відвідати Хуст, який так любили й Іван Чендей, і Василь Марко, познайомитися з родиною письменника, в якій пам’ятають і шанують мого наставника… Тому особисто для мене Чендейфест став особливою подією, що по собі залишила надзвичайно теплі спогади і могутній простір для рефлексій.
Родинна місія і мистецький контекст
Звісно, вражень опісля фестивалю чимало, емоцій – ще більше. Чендейфест – це можливість опинитися в колі однодумців. Але зараз хочеться не так розказати про цьогорічний фестиваль, як торкнутися питання більш важливого – філософії Чендейфесту.
Що ж особливого у Чендейфесті? Чим цей фестиваль вирізняється серед інших заходів, які відбуваються в Україні за підсумками літературних конкурсів? Більшість конкурсів завершуються врученням дипломів, відзнак, нагород переможцям. Іноді – за підсумками виходить книга володаря гран-прі, або ж колективна збірка творів лавреатів. Метою більшості подібних ініціатив є пошук нових імен й відзначення в такий спосіб ювілейних дат, що загалом чудово.
Що стосується Чендейфесту – це фестиваль, що збирає авторів короткої прози, а також авторів праць чендеєзнавчого характеру. Отже, мета конкурсу – не тільки виявити вправних апологетів малої прозової форми, яку так шанував сам письменник, а й шляхом збільшення наукового інтересу до художнього доробку письменника, осмислити постать Івана Чендея з погляду літературознавчої проблематики.
Унікальність цього фестивалю ще й у тому, що він ініційований та організований родиною Івана Михайловича Чендея – людьми щирими, натхненними, свідомими своєї непростої, і разом з тим такої необхідної місії, – Іваном Трещаком і Марією Чендей-Трещак та їхніми рідними. Родина, яка шанує пам'ять свого батька в такий спосіб, є гідним прикладом того, що імена слід невтомно відкривати світові, а не чекати, поки це станеться само собою. Любити – це осягнути самому і відкрити іншому.
Сам же фестиваль – для тих, хто прагне здійснити те, що так радив робити Гете: пізнати письменника через його рідний край. Тому чотириденний інтенсив Чендейфесту передбачав і цього року надзвичайно багато різноманітних заходів, кожен з яких по-своєму наближав учасників до постаті письменника через пізнання енергетики Закарпаття. Це відвідування садиби письменника, пам’ятних для нього місць, а найголовніше – спілкування з його родиною й колегами по перу.
Саме тому відчуття після заходів Чендейфесту важко порівняти з відчуттями опісля інших літературних заходів. Це не літературна тусовка, де кожен презентує себе й на тому все, це захід, що єднає таких різних, але таких близьких духовно письменників і науковців у велике коло шанувальників творчості Івана Чендея.
Звідси і філософія Чендейфесту – родинна пам'ять як духовний феномен. Подібних фестивалів, які б організовували й так активно проводили родини письменників, сьогодні майже немає. Чендейфест існує не перший рік. І що цікаво – гуртує не лише учасників із України, а й з інших країн, що свідчить не тільки про статусність чи престиж конкурсу, а й про те, що мета засновників фесту виправдовує себе: до постаті письменника стрімко зростає інтерес.
Мета ніби не є якоюсь фантастично-незбагненною – популяризувати, відкрити, осягнути максимально широкому колу незнані грані відомого письменника і громадського діяча. Разом із тим коли за таку справу береться не чиновник, а родина – акценти й філософія звучать інакше. Достеменно й щиро. Саме тому так приємно чути від організаторів, що всі учасники тепер стали частиною чендеївської родини.
Чим же був прикметним Чендейфест цьогоріч?
Знайомство з рідним письменникові світом відбувалось через занурення в потужний літературно-мистецький і науковий контекст. Це й презентація в межах фестивалю книги Павла Вольвача «20 +1, або Земля мертвих» – книги мемуаристики, за котрою через самоосягнення автора проглядаються знакові постаті епохи, або ж навпаки – через особливий контекст доби й мемуарні портрети Валерія Іллі, Миколи Холодного, Івана Драча та інших прочитується авторська позиція, що пазлик за пазликом відтворює наш літературний простір.
Із мистецьким візитом учасники Чендей-фесту завітали до Ужгородського національного університету на презентацію книг Сидора Кіраля «Іван Чендей та київські критики» та першого тому листування Івана Чендея. Видання заплановане як багатотомне. Ці книги відкривають Івана Чендея у взаєминах з іншими непересічними постатями, а тому дають унікальні штрихи до постаті Івана Чендея й формують уявлення про літературну епоху й громадське життя України ХХ сторіччя.
На «Письменницькому майданчику» відбулось вручення нагород лауреатам IV Міжнародного конкурсу малої прози імені Івана Чендея, презентації нових видань лавреатів конкурсу: Анастасії Переняк (володарка гран-прі в номінації «проза»), Анни Хоми, Мар’яни Зеленюк, Дениса Донця, Ірени Яніцької, Олени Макарчук, Світлани Петренко, Миколи Скрипця, Лариси Омельченко, Оксани Кришталевої, Ольги Деркачової (минулорічної переможниці конкурсу), Василя Горвата та багатьох інших.
Щороку є певна фокусна тема Чендейфесту. Торік це була тема «Іван Чендей і кіно», цього року всі, хто приїхав на Закарпаття, змогли для себе відкрити іншу грань письменника: «Іван Чендей і художники». Завдяки виступам мистецтвознавців Закарпатського художнього музею імені Й.Бокшая, їхнім натхненним розповідям про взаємозв’язки Івана Чендея з художниками Срібної Землі, про ілюстрації книг Івана Чендея, про роль письменника у розвитку мистецтва краю зокрема, лишилось потужне враження. І прийшло розуміння, як художність слова і естетика образотворення взаємодоповнюють одна одну.
У межах Чендейфесту відбулося відкриття нового пункту літературно-туристичного маршруту «Стежками Івана Чендея» і презентація оригінальних документів та експонатів в музеї Хустської спеціалізованої школим №1 імені Августина Волошина (колишньої Хустської реальної гімназії), в якій навчався письменник. Відвідування Хоральної синагоги, оглядова екскурсія Хустом, де на одному квадратному кілометрі можна побачити кілька храмів різних конфесій, неймовірна природа Закарпаття – усе це налаштовувало на особливий лад.
Катарсис і тотальне переосмислення постаті письменника в контексті створених ним людських характерів, проекція вдачі Івана Чендея на його творче й повсякденне життя – усе це стало відчутним завдяки перегляду прем’єри документального фільму В’ячеслава Бігуна «Брат Іван» у Закарпатському обласному театрі драми та комедії. Це емоційно наснажена документалістика. Це фільм, який дає відчути, яким Іван Чендей був у сприйнятті рідних сестер, у стосунках не з іншими письменниками, не з владою, не зі сторонніми людьми, а в своєму родинному колі. Драма в драмі.
Найбільш емоційним і знаковим моментом фестивалю було відвідування Дубового й тих місць, які письменник описав у своїх творах. Цьогоріч через погодні умови нам вдалось побувати лише біля підніжжя Ясенової, однак пощастило відчути могутню стихію водоспаду Гук, а разом з тим вхопити енергетику світу, в якому жив і творив Іван Чендей.
***
Свою конкурсну роботу я завершувала саме тоді, коли підступний ковід вклав мене на кілька тижнів у ліжко… Одночасно тоді я редагувала оповідання свого друга, щиро вірячи, що я – як я, а він так точно потрапить до короткого списку. Принаймні, думка про це не дала впасти духом і сприяла натхненній роботі. Мені мріялось відкрити для себе художній світ Івана Чендея, але навряд чи тоді я розуміла, що вже за пів року потяг «Київ-Ужгород» мчатиме мене туди, де цей дивовижний світ мене захопить і, мабуть, уже не відпустить… У потязі туди й назад я була сама… Мій друг не потрапив до коротких списків, а в колег по перу з Кропивницького цього року не склалось з відвідинами Срібної Землі. Але за вікном була кардіограма гір і сонечко, що перестрибуючи вершини, бігло за вікном мого купе. Тому було відчуття, що де б і з ким я не була, я вже ніколи не буду одна. Зі мною буде моя безумовна любов – мій Чендейфест.
Це був не перший мій фестиваль, але мій перший Чендейфест, і загалом перший родинний фестиваль. Свого часу відкривши для себе з легкої руки Василя Марка творчість Івана Чендея, тепер, завдяки родині Івана Михайловича, я змогла відчути дух Срібної Землі, що зростила їх обох… А загалом усе справжнє й вічне починається з любові. Тільки з любові. Любові забагато не буває. Надто – якщо це Родина і Україна. Іван Чендей це знав. І тому сьогодні ми маємо цей славний фестиваль, і маємо себе кращих.
Надія Гармазій, лавреат конкурсу ім. І.Чендея
