Гидко читати на ФБ дописи розумників про те, що, бачте, на них рускій язик нє нападал. Рускій язик – так, напав на мене. Разом з рускай літєратурай, рускай версією історії, рускай політикою нав'язування мені комплексу меншовартості.
Напав давно. Задовго до мого народження. Ще коли моя прабабуся збирала колоски під страхом розстрілу, щоб її діти не померли з голоду. Ті самі діти, яких вона змушена була віддавати крокувати на парадах, щиро викрикувати там віршики про любов до сталіна, бо якби ті малі діти хоч трохи щось запідозрили про те, що "сралін не такий насправді хороший", то могли б проговоритись, і розстріляли б всю сім'ю. Як от вночі приїхали та забрали батька бабусиного шкільного друга, коли той був маленький.
На мене нападав саме рускій язик. Намагаючись і майже зумівши стерти моїй родині національну ідентичність. Бо я, шановні добродії, далеко не з родини галицьких націоналістів, якій пощастило зростати в україномовному оточенні, не знаючи цієї трагедії! Моя центральноукраїнська родина була дуже сильно зросійщена. У 96-му році батьки віддали мене до рускаязичнай школи, бо думали, що ТАК роблять мені краще, адже "ну нада ж знать рускій язик, ета же ВАЖНА, а каму тот украінскій нужен? Он же нє салідний". Моя мама досі не може перемкнутись на українську, ба більше – інтуїтивно говорить на роботі ка***ською, саме з оцією от гиденькою імітацією маааасковскава акцента, бо вона так звикла, що це дєлавой язик і так модна, бо ним балакає її керівництво. Мій батько навіть минулого року сперечався зі мною через 23 февраля, за день до 24 лютого. Бо досі не може відрефлексувати, пройти цю болісну детоксикацію, та зрозуміти, що його служба в савєцькій армії – це не гордість щасливої молодості, а особиста ТРАГЕДІЯ: що його, етнічного українця, примусили служити в армії росіянської імперії, яка окупувала його батьківщину і промила мізки його батьків змалечку, на парадах, поки прабабуся збирала колоски.
І я розумію, що ЦЕ – не вина моїх батьків. Бо вони – жертва, а злочинець, який так їх ментально скалічив – це р**ія. Разом з рускай культурай та рускім язиком, які вона насаджувала моїй родині, та мільйонам інших українських родин. Поколіннями.
Мені теж було болісно та огидно проходити цю детоксикацію, так. Перетравлювати та переосмислювати дитячу ностальгію з отими рагульними новорічними мюзиклами, нянями віками та іншим лайном, яке дивилася та слухала малою разом з тими ж батьками, навіть не задумуючись, що ЩОСЬ ТУТ НЕ ТАК. І навіть трохи розумію, чому через все це так бояться починати проходити люди, які досі чіпляються за фільми гайдая і с льогкім парам. Бо боляче та гидко усвідомлювати, що у твоїх дитинстві/молодості була жорстка брехня. Але треба, шановні, треба. Щоб іти вперед.
І те ж саме стосується рускава язика, який був у нашій дежраві невід'ємною частини цього процесу нашого національного стирання, якому ми зараз маємо раз і назавжди покласти край. Відрубати від себе той язик, наче мутований гидкий відросток, що приліпився до нашого тіла.
P.S. І ніт, якщо ви зараз прибіжите з маніпулятивно-перекручувальними наративами – ніхто не говорить про "чмирити зросійщених українців, які поки ще говорять російською". Про це тут мови немає.
P.P.S. І також забудьте про дурнувату відмазу "моя українська недосконала, тому краще буду говорити росіянською, щоб не ковєркать". Цю відмазу вже мільйон разів всі проговорили, не бачу сенсу повторювати, що недосконала українська – НОРМАЛЬНИЙ перехідний етап, і однозначно краща за савєршенний ускій.
Просто от зараз РЕАЛЬНО настав час починати, хто ще не почав, панове. І для початку перестати самим собі брехати. Вбийте, нарешті, в собі арєстовіча. Бо головний лобіст "нє нападавшева рускава язика" в Україні – це, ВНЄЗАПНО, владімір путін. Якщо навіть це не наштовхує вас на жодні роздуми, то у вас очевидні проблеми з логічним мисленням.
Ольга Мігель