Холодний пронизливий вітер із морозним дощем... Патьоки чорнозему стікають до ямкового "укриття", де, вкрившись плащ-шатром, несуть чергування бійці. У кожній степовій криївці, де масна багнюка вже чавкає по кісточки, їх по троє на кожному такому "пункті" спостереження, вони різного віку, але об'єднані на сьогодні незламністю. Не дивлячись на рвучкий шум степового вітру й дощову темінь, вловили незвичний рух.
– Хлопці, це я, "Санта" (так у роті назвали найстаршого роками бійця, який опікується кухнею). Тут зі Злинки чаї від застуди надіслали, то я вам запарив і прихопив їхніх добренних пиріжків. Така сльота... То вирішив... щоб не змерзли...
"Санта" пірнув у їхню тимчасову земляну схованку під відкритим небом.
Гарячий імбирно-малиновий чай розтікався по тілу теплом, а запашні пиріжки зігрівали духом рідного дому.
– Ну, добре, хлопці, пішов я далі по наших. А після зміни на вас чекає сюрприз. Злинські жіночки там такої смакоти надіслали... От хазяйки вправні... Після війни до них навідаюся...
Кремезний "Санта" виліз нагору і повзком "пішов" по степовій багнюці під дощем до іншої криївки, тягнучи за собою добрячий лантух із гарячим чаєм та домашніми смаколиками від команди волонтерів "Доброта" зі Злинки.
Віра Соколова, (уривок із записника нарисів про Українських Воїнів та Волонтерів)
