Ось і не вір українській пісні…

Ще жовторотим школярем, почувши з платівки, як Борис Гмиря співає:

"А тепер я кричатиму,
На все село гукатиму:
Віддай жито і пшеницю,
Кукурудзу, чечевицю,
Поросята і качата,
І курчата і гусята!
Віддай мені все, що з'їла,
Віддай мені усе ціле!

Ось тобі шо! Ось тобі шо!" – думав собі: та невже ж у селі десь-колись такого пришелепкуватого бачили, що про нього отаку пісню склали?

Не вірив, чиста душа.

А тепер не те що притютькуватий одинак – ціла країна у цю пісню проситься. Та яка країна! "Нє страна – маліна!" – перефразовуючи чеховського героя. Так-так, вона, ота, де "наші ніви глазом нє обшаріш, нє упомніш наших городов". У якої "вторая армія міра". Хоча й "нє пєрвой свєжесті". І презідєнт – не что-лібо как, а гігантелло. "Чудіще обло, огромно, стозєвно і лаяй". От воно, се чудище, бідненьке, після нашої широкополої дезінсекції на Харківщині, з імператорського "толчка" не злазячи, який день ото ведмежі некотнтрольовані ціви пуска і "лаяй". На всі імператорські заставки.

– Возвєрнітє, – лаяй, – сякі-такі укрАінскіє нацисти, всі наші танки, бетеери, "урали", "гради", коториє мірно сєбє, как у вас говорят, МРІЛИ на шляхах, полях, у садках і на вулицях спєцоперірованих теріторій Украіни, дивилися в небо і милувалися, як качки у вирій летять, а ви їх, бєз об'явленія по-кієвскі ІДУ НА ВИ, нєлєгітімно захватілі. Поверніть, мовляв, капоскники, бо їй-Богу вхоплю оце рулон паперу і спишу його жалобою на вас в ООН.

І що ви думаєте? Потрєбував у придворного сортірного, у пєскова, знацця, карандаш, ретельно його послинякав і накака... гм... накатав цілий рулон.

"А тепер я кричатиму, на все ООН гукатиму..."

Що тепер буде, людоньки! Думаю, Ігор Крутой сю жалобу на музику покладе. На вітрі погойдає, щоб папір од ведмежої хвороби вивіяти, і покладе. А Басков заспіває. Не кобзон, звісно, яле якщо доброго шпіца дати – сирену перекричить.

Валерій Ясиновський


Надрукувати   E-mail