Він жив сміливо і загинув сміливо. Травми були фактично несумісні з життям. Але він боровся. Війна забрала життя батька мого чоловіка – Володимира Мазура.
Це була довга дорога з війни. Спочатку – повідомлення про поранення. Потім – пошуки. Знайшли. Потім була боротьба. Боротьба за життя. Він боровся знову. На передовій – за наші життя. Потім – за своє. Сім'я могла тільки чекати. Міркували, як організувати реабілітацію. Щоб бути готовими. Думали про "завтра", аби пережити "сьогодні". Тримала надія на одужання, але поранення були занадто складними...
Він був енергійним, сильним, по-доброму безтурботним. У ньому текла кров Воїна. Серце Воїна билося в його грудях. Серце Воїна покликало його на першу лінію цієї війни. Він надзвичайно любив своїх синів. На війні він стояв за них і за всіх нас.
Дякуємо, що захищали нас. Ми пам'ятаємо вас таким. Воїном, щасливим, бо боровся.
Ольга Ткаченко