У ніч на 2 вересня 1940 року у селі Журавка Златопільського району (нині Шполянський район Черкаської області, за кілька кілометрів від села Турія) був скоєний розбійний напад. До будинку місцевої жительки Тетяни Марченко вдерлися четверо озброєних чоловіків. Один схопив жінку за волосся і став бити по голові обрізом гвинтівки та вимагати сказати, де вона ховає гроші. Бив, аж поки літня господиня не знепритомніла. Інші у цей час нишпорили по кімнатах...
Наступного ранку для розшуку розбійників у село приїхали оперуповноважений Златопільського відділення міліції Григорій Антонов та оперуповноважений відділу карного розшуку обласного управління міліції з Кіровограда Євген Колесниченко. На одному з сусідніх городів вони знайшли зошит з ліричними віршами та піснями. Пісенник не був підписаний. На першій сторінці каліграфічно, але не жіночим почерком, переписаний вірш Володимира Сосюри:
Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю,
бо воно нагадує очі твої.
Щоб встановити власника зошита, міліціонери показали його сільським дівчатам. А ті сказали, що тримали цей пісенник у руках, а брали його у Миколи Титаренка, щоб щось і собі переписати. Під час допиту Микола пояснив, що кілька днів тому зошит у нього узяв почитати односельчанин Степан Лимар.
Цього молодого чоловіка Григорій Антонов знав, бо він уже мав судимість. Через Лимаря міліція вийшла на банду з шести осіб. Маючи два обрізи, вона з 1934 року скоювала розбійні напади на будинки селян у навколишніх селах та грабувала подорожніх. В архівній справі зазначено, що Кіровоградський обласний суд призначив Луці Глиняному, Мефодію Кривенку, Степану Лимарю та Максиму Русенку вищу міру покарання — розстріл. Верховний суд УРСР затвердив вирок, але Верховний суд СРСР останнім двом замінив розстріл на 10 років позбавлення волі.
Коли зародилася у молодіжному середовищі традиція ведення зошитів-пісенників, невідомо. Судячи з кримінальної історії, перед радянсько-німецькою війною подібне захоплення уже культивувалося серед школярів. Оскільки вести подібні зошити могли лише письменні, то це сталося десь після 1930 року. Мабуть, за основу були узяті так звані дамські записники дореволюційних часів з віршами, епіграмами та побажаннями.