Років з десять тому краєзнавець Юрій Тютюшкін звернувся до мене з проханням ідентифікувати світлину 1947 року, на якій зафіксовано похорони якоїсь поважної особи з почесною вартою на тодішній вул. Леніна (нині Театральна). Суворі обличчя учасників похоронної процесії на світлині могли засвідчити похорони когось з керівників місцевої правоохоронної структури, більше усього, тієї, що розміщувалася по вул. Леніна, 9, у 1947 році це було управління МГБ (міністерства держбезпеки) по Кіровоградській області).
Пошуки дали неочікуваний результат. Завідуюча відділом краєзнавства ОУНБ ім. Д. Чижевського Тетяна Колєчкіна разом з Юрієм Тютюшкіним відшукали архівне число обласної газети «Кіровоградська правда» за 21 березня 1947 року з некрологом про смерть заступника начальника управління Міністерства державної безпеки по Кіровоградській області полковника Ільїна Федора Климентійовича з викладом біографії померлого та переліком його заслуг перед Батьківщиною і відповідних державних нагород.
Та не все сказано у тому некролозі. Пошук в мережі дав змогу знайти дещо цікавіше і трагічніше. 26 жовтня 1940 року нарком НКВД СССР Лаврентій Берія підписав наказ №001365 про нагородження співробітників НКВД. Серед нагороджених був і заступник начальника УНКВД по Смоленській області капітан держбезпеки Ільїн Федір Климентійович, якому «за успешное выполнение специальных заданий» вручили 40 тис. рублів.
У чому ж полягало те успішне виконання спеціальних завдань? 5 березня 1940 року ЦК ВКП (б) – вищий керівний орган комуністичної партії більшовиків СРСР на підставі інформації наркома НКВД Лаврентія Берії ухвалив рішення знищити понад 21 000 польських військовополонених та польської інтелігенції. В історичній літературі цей епізод злочину радянського режиму відомий як катинський розстріл. Страти тривали з початку квітня до середини травня 1940 року. Після розстрілів у Москву відправили телеграму: «Операция по разгрузке лагерей закончена».
Всі виконавці злочинного наказу були нагороджені. У звичайних випадках нагородження виконавців оформлювалося звичайними відкритими наказами. Їх нагороджували зброєю, значками почесного чекіста тощо. Накази з двома нулями були цілком секретними наказами і зазвичай стосувалися працівників НКВС-НКДБ, які відзначилися за кордоном. Їхні імена не можна було розголошувати, тому вони називалися в цілком секретному наказі. За наказом №001365 виконавці нагороджувались тільки грошима, тобто нічим таким, що могло б залишити помітний слід.
Тобто, Ільїн був серед тих, хто брав найактивнішу участь у масовому розстрілі поляків у Катині. Звичайно, як заступник начальника УНКВД, він не стріляв особисто у польських громадян, які внаслідок спільної з нацистською Німеччиною участі СРСР агресії проти суверенної держави, стали бранцями таборів ГУЛАГУ, один з яких був у Смоленській області. Як один з керівників Смоленського УНКВС він відповідав за підготовку до масових розстрілів, переміщення великої кількості людей до місць страти з таборів у Козельську та Юхнові, здійснював заходи маскування вбивств, дезінформування населення про обставини страти тощо.
Самі розстріли розпочалися на початку квітня 1940 року. Перед цим полоненим робили щеплення проти черевного тифу і холери, повідомляючи, що їх готують до відправлення на Батьківщину. Це була гра, метою якої було обдурити і приспати пильність полонених. Адже їх переконували, що "вони їдуть на Захід". Для цього їм видали навіть сухі пайки. Характерно, що таким чином вчинили і гітлерівці, коли перед розстрілом інженерів єврейської національності, які працювали у 1942 році на будівництві автошляху Вінниця-Полтава, що пролягав і через Кіровоградщину, виплатили їм під розпис заробітну плату.
Навесні 1943 року після поразки під Сталінградом гітлерівська Німеччина використала виявлене під Катинню місце розстрілу поляків для завдання нищівного пропагандистського удару по СРСР. До Катині було спрямовано міжнародну комісію у складі експертів з судової медицини з країн, дружніх Німеччині, та з деяких нейтральних країн. Ця комісія працювала в Катині з 28 по 30 квітня 1943 року. Її експерти обстежили ексгумовані трупи і піддали їх детальному аналізу, який дозволив зробити висновок, що час їх поховання – весна 1940 року. Тобто, поляки були розстріляні не німцями, як це стверджувало радянське керівництво, а тими, у кого були у розпорядженні нещасні полонені навесні 1940 року, тобто НКВС. Ільїн на той час, як видно з некрологу, був помічником начальника управління по будівництву оборонних споруд, а потім заступником начальника управління військ НКВС Брянського фронту, суворо зберігав довірену йому страшну таємницю сталінського злочину.
Як відомо, широко розрекламований німецькою пропагандою катинський злочин радянської влади в умовах війни не приніс бажаного результату і розколу в рядах антигітлерівської коаліції не сталося. Навіть під час судового розгляду злочинів гітлерівського режиму на міжнародному Нюрнберзькому процесі у 1945-1946 роках радянська сторона зробила усе задля того, щоб тема Катині не піднімалася. Дипломатія завжди дипломатія і зрозуміла лише дипломатам…
Під час горбачовськеої перебудови в СРСР, в рамках порушених кримінальних справ були розшукані невідомі місця масових розстрілів польських громадян, на яких споруджені пам’ятники жертвам сталінських репресій, на весь світ пролунали вибачення перед польською громадськістю. Також були встановлені свідки злочину, які дали покази про його виконавців. За плином часу багато з них пішли з життя, а ті хто дожив, виявилися звичайними гвинтиками злочинного сталінського механізму. Одним з них і був Ільїн, долю якого вдалося простежити завдяки фотографії з колекції краєзнавця Тютюшкіна.
У післявоєнні роки за станом здоров’я Ільїн був переведений з Тернопільської області до Кіровограда, де й помер. Місце його поховання невідоме, та чи треба знати, де упокоївся кат. В архіві управління СБУ в Кіровоградській області зберігається його особова справа.