110 окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка – справжні тигри Авдіївки! Простий піхотинець витягає на собі найважчу роботу. Просто пекельну, щоденну роботу і навантаження на межі можливого.
Події останього тижня, свідком яких я став в Авдіївці показали справжню міць і волю духу просто українського солдата. Бійці 110 бригади, з якими нам випало честь воювати поруч останній тиждень, витянули на собі весь основний тягар боїв за Авдіївку і продовжують робити це зараз. Тримають бойові порядки навіть тоді, коли це здається неможливим. Виконують поставленні задачі.
Не забувайте про допомогу всім. У нас в країні не одна бригада. Їх багато.
Дмитро Лінько
* * *
Серед наших військових є термін "м'ясні роти". Це не ті розрекламовані підрозділи, куди набирають молодих і гарних бородачів, це не підрозділи які можуть собі дозволити показати спалювання ворожої техніки з дрона, солдати таких бригад не екипійовані як "ссо-тро". Нє. Вони, як правило, мають такий вигляд, як на світлині. Цих солдат ви не читаєте в твіттері, і телефон їм треба для вайбера, аби подзвонити рідним, щоб сказати що все добре, і що все буде добре. Пообіцяє.
Великі інтерв'ю у таких солдат не беруть, тому і в ютубі ви їх не знайдете. Про таких солдат не згадують, коли "прославлені бригади" відступають після невдалого штурму (такі теж бувають, і по телевізору чи в тг каналах вам про них не скажуть), і відступаючи та оголяючи фланги, таких солдат не попереджують про відступ. Що призводить до фатальних наслідків. Для таких солдат.
Навряд чи, коли ви згадуєте про "наших котиків з зсу", у вашій уяві постає такий образ солдата. Але в реальності, у більшості випадків, він має саме такий вигляд. Бо коли ви читаєте про "навалу орочих чмобіків" або про зеків вагнерів, то стримують все це диявольське кодло, сидячи в окопі і тримаючи позиції, вивозячи усю тяжкість окопного буття – отакі люди.
Вони не чули про реабілітації, про птср теж, але вони так само як і всі страждають від нього. Тому вони і просять інколи, відправити їх на лікування.
І не зважаючи на все, такі солдати вражають своєю сміливістю, та відчуттям самопожертви заради інших людей.
Ідучи на роботу, снідаючи в кафе, відправляючись в бар, пам'ятайте, будь ласка, про таких солдат, згадуйте справжній образ солдата хоч іноді. Бо все це можливо завдяки таким солдатам, що платять ціну набагато дорожчу, аніж податки чи донат.
І дуже прошу вас – не забудьте таких солдат після війни.
Піхота – це честь.
Сергій Коновалюк