Осінь. Жовтень. Шкільний старт набрав достатніх обертів. Одинадцятикласники ліцею "Нова українська школа" м.Кропивницького це ті, про яких кажуть: допитливі, щирі, товариські, ні до чого не байдужі й такі, що непохитно завжди вірять у перемогу правди і добра. І ЦЕ СЛАВНО!
У часі нашого шкільного життя подорожі завжди займали значиме місце. Їздимо. Бачимо. Слухаємо. Пізнаємо. А ще під час переїздів завжди співаємо. Наші. Народні. Українські. Так дієво відбувається зростання духу патріотичної гідності. Зростає почуття співпричетності до минулого та сучасного життя нашої країни. І ЦЕ ТАК СЛАВНО – спостерігати, як народжуються молоді, амбітні, сповнені усвідомленого національної гідності й самоповаги громадяни України.
Цьогоріч наша осіння подорож була до с.Злинки. Вибір був неспроста. Хотілося не тільки ближчого знайомства й глибших знань з історії рідного краю, а ще й романтики перед випуском – побувати на легендарних Каскадах. Отож, наш екскурсійний автобус зупинився в центрі села.
Біля Злинського ліцею нас радо зустріла Берегиня історії Злинки. Я не обмовилася. Ця жінка справді заслуговує цього звання. Ольга Володимирівна Голованова. Зайве, мабуть, говорити злинчанам про значимість її краєзнавчо– дослідницької роботи в літописній історії краю. Проте зауважу: Ольга Володимирівна – вчитель. Ось звідки витоки мудрості, якою всеосяжно ділиться з усіма. Директор ліцею, Людмила Іванівна Максименко, запросила нас до знайомства із нашими ровесниками – ліцеїстами-одинадцятикласниками. Це треба було бачити! Через кілька хвилин молоді люди, які не були знайомі раніше, вже приязно розмовляли, показували свою школу, не забуваючи при цьому похвалитися і нею, і своїми вчителями. А я і колеги із захопленням спостерігали за цим дружним священнодійством. І ЦЕ БУЛО ТАК СЛАВНО!
А далі – справжня крутизна! (як сказав один мій учень) – це краєзнавчий музей села Злинки. Усі із захопленням слухали натхненну й цікаву розповідь Ольги Голованової про життя давнє й сучасне легендарного своєю історією села й округи. Звитяжність сельчан дихала славою. І в душі народжувалося почуття радої співпричетності за досягнення земляків. Час у музеї історії пролетів швидко, але в пам'яті залишиться тепер назавжди. І ЦЕ СЛАВНО!
У пишному парку, який просто дихав розкішшю осені, нас супроводжував наш гостинний добрий гід – Василь Анатолійович Пешехонов. Саме завдяки його старанням, уся наша екскурсія не тільки відбулася, а й стала пам'ятною.
Усі погодяться з тим, що дідусі люблять своїх онуків. Але так, щоб всеохоплююче обійняти своєю увагою і любов'ю ще й 25 друзів своєї онуки, то це точно справжня крутизна. Із таким шквалом почуттів глибокої людяності, розуміння й такту у ставленні до дітей навіть мені, учителю із 40-річним педстажем, зустрічатися не доводилося. І тим приємніше, що повноту сердечної щирості відчули одинадцятикласники із Кропивницького. Вони одразу прийняли Василя Анатолійовича у свою дружну компанію. Це було просто розкішне єднання поколінь. Він встигав відповідати на їхні питання, розповідав про сьогодення Злинки, наділяючи своєю увагою кожного. Тож не була здивована, коли у древнньому своєю історією храмі Святої Покрови, мої учні ставили свічечки (люб'язно даровані о.Кирилом) за своїх рідних та вчителів, додавши до імен Василя та Ольгу.
Коли ми йшли селом, зустрічні перехожі віталися з нами, і діти з радістю аж призупинялися, відповідаючи.
Тож без перебільшення цю начебто досить скромну екскурсійно-краєзнавчу поїздку можна назвати осмисленим відкриттям прикладу любові й пошани до своєї землі, до славних земляків-злинчан, які з діда– прадіда бережуть традиції та завзято творять нове. Це був наочний приклад, як діляться щирістю й людською добротою і як можна пишатися своїм краєм. Так уміють жити справжні Українці, з якими ми зустрілися у Злинці. І ЦЕ ТАК СЛАВНО!
А далі був приємний сюрприз (або ще одна крутизна, як сказали уже потім усі). Нас запросив до церковної хати сам настоятель, о.Кирило, де всіх пригостили пресмачним обідом із різноманітними смаколиками. Воістину батьківська турбота й материнське піклування. Тому просте слово "ДЯКУЄМО" не спроможне було вмістити всього спектру відчуттів і вражень, які, пройшовши через усвідомлене сприйняття, залишилися у серці кожного з нас.
Ми прощалися не соромлячись дружніх обіймів. Уявляєте?! Люди, яких іще до сьогодні ми не знали, стали нам добрими старшими друзями. Заходили до автобуса збуджені й сповнені надпозитивних емоцій. А прекрасні Жінки, такі маленькі, але такі велично красиві у своїй доброті: Олена, Тетяна, Ганна, Вікторія, Тетяна, Антоніна, Ганна, Клавдія – щедро обдарувавши кожного на дорогу й гостинцями додому, стояли півколом біля воріт Божого дому й ласкаво по-материнськи тихенько благословляли вже тепер не чужих їм дітей.
І ЦЕ БУЛО ПО-СВЯТОМУ СЛАВНО...
* * *
От і все. Поїздка закінчилася. Щоправда, іще по дорозі наш прекрасний екскурсовод Ольга Голованова, то зліва, то справа через вікно показувала нам історичні пам'ятки.
А мені на душі було щемно і водночас затишно. Не криюся. Я люблю хвалитися своїми дітьми. Мені за них не соромно. Зрештою, усі люблять ділитися гарним із гарними. Але ми не тільки поділилися знаним і пізнали нове. Ми збагатилися красою духа і наснажилися силою від людей, які променять любов'ю, котрою щедро діляться, щораз її примножуючи.
Ця любов нещезна. Вона невичерпна, вічна, до свого краю, землі, нашої України.
ДЯКУЄМО ВАМ, ЗЛИНЧАНИ, БО Ж ВИ СЛАВНІ!
З повагою, від імені ліцеїстів 11-Г кл. "НУШ" м.Кропивницького, заслужений учитель України
Віра Соколова