У травні –130-річчя, без сумніву, видатного українського письменника Тодося Осьмачки. І настільки ж видатного, наскільки й невідомого сучасним українцям.
З одного боку наклався цензурний тягар совєтської системи, яка просто заборонила не тільки твори Тодося Осьмачки, але й згадки про нього. З другого – в незалежній Україні його творів так мало і промоції їх так мізерно, що й не дивно глухоті навколо такої постаті. Хоча, скажімо, Іван Багряний (він більше відоміший завдяки включенню "Тигроловів" і "Саду Гетсиманського" до шкільної програми + фільм, хоч і невдалий) називав Осьмачку одним з найвидатніших українців. Плюс додалися звинувачення в антисемітизмі за його твори "Ротонда душогубців" та "Старший боярин", бо комісарами та іншими большевицькими героями його творів є євреї. Як і в реальному житті.
Він народився у селі Куцівка і це також має свою символіку – Куций його все життя й переслідував. Ще коли він солдатом у першій світовій написав "Думи солдата", його судили, але Лютнева революція поплутала наміри карателів. Осьмачка вчителює і вже 1922 року його перша збірка бачить світ. Сергій Єфремов зразу помітив талант.
1930 року в окупованій Україні виходить його остання праця – переклад з Шекспіра. Та коли арештовують його друзів, вирішує тікати на Захід. На кордоні його вловили і відправили аж у Свердловськ. По дорозі Осьмачка тікає і пробує вдруге перейти кордон і вдруге ловлять та звинувачують у шпигунстві. Тоді він вдає із себе душевнохворого. Випускають і він ховається по скиртах, чужих хатах аж до приходу німців. Зрозуміло, що така тривала гонитва від арешту і кулі в потилицю не могла бути благодійною для душевного здоров'я творчого чоловіка...
Поет потрапляє до окупованого німцями Львова, де включається у творче життя, але весь час очікує якогось підступу від НКВД. Від української творчої спільноти навіть отримує премію за нову збірку віршів. І там же, 1944 року, пише повість "Старший боярин", яка виходить проте лише в еміграції, у Німеччині 1946 року. Затим з'являються його високоталановиті речі – "План до двору" та "Ротонда душогубців". Але бідна українська еміграція не могла належним чином підтримати поета – і не тільки в Німеччині, але і в США, куди він переїздить. Ще встигає повештатися Францією, Югославією та й опиняється в психіатричній клініці.
Пронизливо написав про нього Іван Багряний, побачивши "розбитого паралічем і безпам'ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого…Ця разюча подібність забутого, в безпам'ятстві, вимученого і вже потойбіченного Осьмачки до Данте потрясла мене до самої глибини душі. Я тоді мало не заломився в моїй вірі в українську людину, для якої і найкращі сини нації — порожнеча".
1962 року Осьмачка помер на 67 році життя і похований на православному цвинтарі в Савт-Бавнд-Бруці, створеному митрополитом Мстиславом Скрипником, який в незалежній Україні, у 92– річному віці стане першим Патріярхом.