Перш ніж стати Основ’яненком, Григорій Федорович Квітка вже прожив більше двох третин свого життя. Той час сховався від шанувальників його таланту. Спробуємо з’ясувати деякі події життя батька української прози. Особливо ті, що трапилися в Єлисаветграді.
Дитям Гриць слабував здоров’ям. Після паротиту (свинки) пізніше не міг мати дітей. Потім нянька занедбала ячмінець на оці і він втратив зір. Сімейна легенда свідчила про диво: під час прощі до Озерянської Богородичної пустині під Харковом зір повернувся.
Основи світосприйняття майбутнього письменника заклали батьки. Мати, Марія Василівна, освічена, владна, тримала на собі все господарство. Батько, Федір Григорович, навпаки, був м’яким, товариським та хлібосольним. До привітного дому і Григорій Сковорода заглядав, і Антін Головатий, та інші козацькі старшини не минали.
П’ятнадцятирічним у грудні 1793-го Григорій зарахований вахмістром на військову службу, яку проходив у Єлисаветградському гусарському полку, коли той ще називався кінно-єгерським і базувався спочатку у Ямполі Подільскої губернії. Отже, взяти участь у Російсько-польскій війні 1793 року Квітка не встиг. Але за отчою порадою подався творити військову кар’єру на хвилі ура-патріотизму, породженого переможною для Росії війною. Тим більше, що близький сусід Іван Дунін, кавалерійський генерал, а пізніше – шеф Єлисаветградського гусарського полку, обіцяв всебічне покровительство юнакові. Служив під шефством того ж Дуніна, Воропайського, Сухарєва, а з 1801 року – генерал-майора Єрофія Остен-Сакена. Тоді ж полк переформовано в гусарський з переводом на квартири до Єлисаветграда.
Ескадронними командирами в часи служби Григорія були полковники Лисаневич, Рославльов, Григорович, Шау-Всеволожський (з 1808 до 1812 – шеф Єлисаветградського полку). Підполковники Курдиманов, Адлер-Бау, Шостаков, котрий в 1812 році, по смерті Всеволожського, призначений шефом полку. Майори May, Кнабе. Ротмістри Томіловський, Турчанинов. Посадові – полковий квартирмейстер Смородський, полковий казначей Сугаков, полковий ад’ютант Лашкевич. Саме Лашкевича замінив на посаді Квітка. Про цих людей і дикуваті звичаї в полку розповідав у спогадах колишній юнкер Дмитро Остен-Сакен, син генерал-майора.
За нашими дослідженнями, кадровий штат полку складали офіцери, які мали чималі земельні наділи в Єлисаветградському повіті. Той же Лисаневич, Курдиманов, Шостаков та інші. З 1801 до 1804 полковими командирами були: полковник Мелисіно, нащадок візантійських імператорів Комнінів (чоловік ясного розуму і доброї освіти. Говорив відмінно на п’яти мовах, хоробрий, але запальний. З нього знаменитий ваятель Фальконе ліпив торс Петра І для монументу на Сенатській площі в Петербурзі); генерал-майор граф Вітгенштейн, пізніше князь, головнокомандуючий і фельдмаршал (за «Табелем про ранги» – діяч найвищого державного 1-го класу); генерал-майор граф Ламберт, також тодішня знаменитість; генерал-майор князь Голіцин. Ось у такому котлі варився і перед такими шишками півтора десятка років клацав закаблуками нащадок козацької старшини, військовий поручик Квітка.
У долі Григорія Федоровича 1805 рік видався визначальним і дуже непростим. На ту пору бравий кавалерист зрозумів, що вже настав час вгомоняти гормони. Досить писати віршики типу: «Елисаветградские богини, Таких, как вы, нигде на свете нет». А найкращим засобом для того є одруження. Ось і почав підбивати клинці до однієї чарівної особи – дочки статечних єлисаветградців, котрі мешкали на Ковалівці. Чомусь сватання закінчилося гарбузом. Та панич не засмучувався. Далі оббивав пороги вже іншої родини з єдиною спадкоємицею. Назвемо їх чисто умовно Соколовими-Бородкіними. Панійці офіцер приглянувся теж, але батьки ладнали одиначку за сусіда з достатком, значно більшим, ніж у власника четвертини села Основа під Харковом, розділеного з братом, чиновником 3-го класу, тоді як сам жених досяг тільки класу 12-го. Тоді все впиралося в «Табель про ранги». Отож, не бажали бачити зятем дворянина дрібної руки. На додачу ще й легковажного вояка, який сьогодні є, а завтра війна – і де той суджений? А у світі неспокійно. Он француз заворушився. І турки ятагани гострять. І поляки тільки чекають слушної миті, аби всадити ніж у спину. І Кавказ туди ж. А підступні англо-сакси? Ох, не люблять супостати матінку-Росію!
Молоді ж менше всього переймалися геополітичними проблемами. Вони, продовжуючи зустрічатися, надумали тайкома повінчатися без батьківсько-материнського благословіння. А далі, надіялися, серця рідних відтануть і все стане на свої місця.
Однак шлюбна афера була розкрита. Втікачка, вивезена Квіткою на конспіративну квартиру, засумнівалася у правильності такого рішення і в сльозах повернулася під родинний дах. Над звабником нависла чорна хмара. Подібні злочини передбачали тюремне ув’язнення. Що було робити? Григорій Федорович в аварійному порядку від отриманої душевної рани, або зі страху перед Фемідою, одягнув чорні смиренні шати і влітку 1805 року подався послушником в харківський Свято-Покровський монастир.
Аж тут 20 листопада 1805 року під Аустерліцем відбулася битва з Наполеоном. Гусари вирушили туди з Єлисаветграда, але у їх числі Григорія Квітки вже не було. У ході бою гусарський полк тричі ходив в атаку на французьких кірасирів, і кожного разу французи, маневруючи, розступалися, підставляючи єлисаветградців під град картечного вогню. Розгром був жахливий. Сам шеф полку Остен-Сакен вибув із катавасії через тяжке поранення, після якого незабаром помер. Нагородна реляція повідомляла:
«…барон Сакен 3-й – генерал-майор – Золотая шпага с алмазами «За храбрость», полковники Елисаветградского полка Лисаневич и Всеволжский 1-й – ордена Святого Владимира 4-го класса…».
Таким чином, сховавшись в обителі, Квітка, з одного боку, втратив можливість вкрити себе славою героя Аустерліца, а з іншого, обминув французьку м’ясорубку.
Після згаданої баталії Єлисаветградський гусарський полк 19 січня 1806 р. відвели на Волинь в Ляховці, згодом передислокували у містечко П’ятигори. А у травні в полку знову об’явився Квітка. За наказом від 24 вересня 1806 року, виданим у присутності імператора Олександра І, «порутчик Квєтка» стає полковим ад’ютантом. Треба думати, якби військовик втримався на службі довше, то став би зрештою Цвєтковим. Чим не паралель між Шпаком і Скворцовим? Отак, впродовж майже п’ятнадцяти років, чіпляючись за щаблі військової драбини, рухався від вахмістра до ротмістра поміщицький син. Щоб стало зрозуміліше, пояснимо, що вахмістр – це сержант, а ротмістр – капітан, за сучасними мірками.
У вересні 1806 року, коли утворилась четверта антифранцузька коаліція у складі Росії, Прусії та Великої Британії, Квітка дембельнувся. Подальші шляхи гусарського полку, приінгульського міста і відставного офіцера вже ніколи не перетиналися.
Правда, через тридцять років Квітка-Основ’яненко напише комедію «Шельменко-денщик», де викладе давню придибенцію. В одному тільки погрішить. До власного невеселого сюжету припасує хеппі енд, який надзвичайно сподобається глядачам. А винесені з казарм характери – усі ці Скорики, Шельменки, «копитани» та інші «салдацькі патрети» – змальовані з натури у мілітаризованому Єлисаветграді. Та й гусарські замашки, придбані в Єлисаветграді, не відпускатимуть Григорія ще довго. Ризикував спокоєм, закохувався доволі часто. Згадаймо хоча б його «Воззвание к женщинам» в «Харьковском Демокрите» за 1816 рік:
«Волосы седеют, Зубы уж падут, Душеньки, прощайте, Не могу любить.
Обожал я Машу, Кате строил кур, Чуть не застрелился Надю как узнал…»
Закохався у примадону харківського театру Тетяну Пряженківську, ладний був одружитися, але вперлася мати. Бой-дівка все зрозуміла й вийшла заміж за колегу-актора, Квітку лишивши коханцем. Коли ж Пряженківську уподобав полтавчанин Іван Котляревський, харків’янин вже був без пам’яті від Наталки Раєвської. Актриса ж з чоловіком переїхали до Полтави. Там Котляревський написав для неї «Наталку Полтавку» і «Москаля-чарівника».
У 43 роки Григорій Квітка-Основ’яненко одружився з 18-літньою Ганною Вульф, котра переконала його, що він – талант і прекрасний оповідач, змусила взяти в руки перо. Але це вже харківська історія, а не єлисаветградська.
На світлині: вид на Єлисавет від фортеці на початку ХІХ століття
Леонід Багацький