У травні у заслуженого архітектора, автора багатьох втілених проєктів, що прикрашають наше місто Лідії Крейтор – поважний ювілей. 95 років – це дата, яка дає неабиякі підстави підсумувати зроблене й досягнуте.
Шлях у заслуженого архітектора Лідії Крейтор справді довгий, складний і плідний. Починався він у казахстанському місті Кизил-Орда, де вона народилася 3 травня 1925 року. Продовжився у столиці Узбекистану Ташкенті, де Ліда навчалася на будівельному факультеті Середньоазіатського індустріального інституту. Там і зустрілася з високим і струнким лейтенантом внутрішньої служби Василем Крейтором, уродженцем Вільшанки, на той час Одеської області. Невдовзі молодята побралися, у них народився синок Мишко. Малюк круто змінив вектор життя батьків і своє майбутнє. Місцевий клімат дуже шкодив хлопчику і батьки вирішили їхати на батьківщину Василя. Оскільки спеціальності обох можна було застосовувати тільки у місті, вони обрали Кіровоград. Ніколи про це не шкодували. Лідія Федорівна була призначена головним архітектором у майстерні науково-дослідного інституту «Облпроектбуд». Кіровоград у кінці 1940-их років був досить занедбаним у плані архітектури. Тут доводилося більше добудовувати і перебудовувати, ніж будувати нового.
Почали, здається, з третьої міської лікарні, бо колишня водолікарня Гольденберга зовсім не відповідала вимогам медичного закладу міста. Довелося прибудувати до неї так званий будинок колишнього царського офіцера Македонського. Виконана робота – приклад делікатного, тактовного ставлення до архітектурної спадщини талановитого архітектора-художника початку ХХ століття Якова Паученка, автора проєкту старого приміщення лікарні. Лідія Крейтор зберегла мавританський стиль споруди, створивши ілюзію авторської роботи. Далі була реставрація обласного музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького, Головпоштамту, співучасть у будівництві будинку обкому партії (тепер приміщення міської ради м. Кропивницького), ще кількох важливих об’єктів. У співавторстві створено оригінальний будинок для підготовки кадрів сільського господарства (тепер там розташована філія Донецького Національного медичного університету).
Обсяг робіт значно збільшився після того, як Лідію Крейтор призначили головним архітектором Кіровограда (перебувала на посаді 1962-1968 роки). Тут варто відзначити одну деталь, дуже важливу для керівника будь-якої галузі місцевого рівня, особливо у будівництві. Жодного важливого об’єкта, особливо адміністративного, соціально-культурного призначення, які фінансувалися з державного бюджету, не можна було будувати без дозволу Києва, у більшості випадків – Москви. Там чітко визначали необхідність об’єкта, часто прохання не задовольняли, посилаючись на важливіші. Так було і з добудовою старого приміщення міської ради на площі Кірова (тепер площа Героїв Майдану). Керівники міста добре знали: без резолюції Міністерства фінансів СРСР нічого й рипатися – грошей ніхто не дасть.
І вирішили послати до столиці добре перевіреного гінця – головного архітектора міста Лідію Крейтор. «До Москви – так до Москви», – сказала сама собі Лідія Федорівна. Валізу в руки – і вперед за орденами, як любили жартувати у ті часи. У міністерстві таких гінців з усього Радянського Союзу збиралося щодня повна приймальна. Лідія зайшла, зайняла чергу, побачила вільне крісло і майже впала на нього – стомилася, доки добиралася. Наче трохи аж придрімала. Підняла голову і побачила перед собою могутнього чоловіка з великою лисиною і короткими вусами. «Ви, жіночко, далеко підете, якщо міліція не зупинить», – жартівливим тоном промовив незнайомець. Побачивши здивування Лідії Федорівни додав: «Ви знаєте, хто на цьому кріслі сидів до вас? На цьому кріслі багато років сидів член Політбюро ЦК КПРС, надійний соратник товариша Сталіна Лазар Мойсейович Каганович. Бачите, скільки людей чекають прийому? І не один день, а у крісло не сідають, не наважаться. Доведеться вести вас до міністра». Словом, прохання на ремонт приміщення з надбудовою третього поверху міськради було одержано.
…Серед авторських, тобто особистих проєктів архітектора Лідії Крейтор, відомих усім жителям міста, назву кінотеатр «Комсомолець» («Зоряний»), магазин «Дитячий світ» (тепер ТРЦ DEPO`T CENTER), приміщення кооперативного коледжу ім. Сая, швейної фабрики «Україна». Усього на рахунку архітектора 20 розроблених проєктів різних будов. Поміж них є одна, для Лідії Федорівни найважливіша, вона називає її своїм улюбленим дітищем. Це – обласна філармонія. Її можна теж певною мірою вважати відреставрованою. Щось на зразок філармонії на території колишнього кавалерійського плацу, пізніше парку культури і відпочинку ім. Леніна (Ковалівський) існувало з 1944 року. Тут давали концерти зірки радянської та української естради, виступали місцеві художні колективи. Але називати ту будову архітектурною, звичайно, не можна. За кресленнями, малюнками Лідії Крейтор зведено нову будівлю, виготовлено ліпнину. Зал філармонії, розрахований на 890 місць, досі вважається одним з кращих в Україні. Особливо, у плані акустики. Архітектор багато читала й консультувалася стосовно законів поширення звуку, вивчала досвід фахівців з Києва. Багато уваги приділила вестибюлю філармонії, її знаменитим східцям. Лідія Федорівна з повагою називає людей, які втілювали її архітектурні ідеї. Це бригада будівельників Володимира Анурова з обласного будівельно-ремонтного тресту. Оздоблення стелі, карнизів, колон виконував скульптор-ліпняр Володимир Зайцев. Перші глядачі заповнили глядацький зал 14 січня 1956 року. Важко передати почуття гордості автора за виконану роботу. Гучні оплески, від яких здригалися стіни нового осередку культури у місті на Інгулі, овації були призначені у першу чергу їй – заслуженому архітектору України Лідії Федорівні Крейтор.
Юрій Матівос
На фото: кращі архітектурні будівлі, зведені за проєктами Лідії Крейтор: обласна філармонія; філія Донецького медуніверситету; колишній кінотеатр «Зоряний»; початковий вигляд приміщення сучасної міської ради.