Уміти бачити позитивне у різних ситуаціях – риса оптиміста. Попри настороженість, та, чого гріха таїти, навіть страху через коронавірус, незважаючи на початкові складнощі з налагодженням дистанційного навчання і спілкування, усупереч карантинним обмеженням, ми починаємо помічати десь слабенькі, десь відчутні переваги нашого сьогоднішнього буття...
По-перше, виробилися не тільки більш-менш стійкі нові поведінкові практики, а й відчуття здатності уберегти себе... А значить – віра в себе.
По-друге, частина колег, близьких тобі людей продемонстрували силу духу, борючись з недугою, а інша частина, що дуже важливо(!), показали готовність прийти на допомогу... А значить – ти не один, отже, не все втрачено.
По-третє, гострі проблеми, які стали явними в медицині, освіті, державному управлінні, навіть у релігійному житті показали суспільству, що у питанні ВИЖИТИ і ЖИТИ важко відкупитися, відділитися, сховатися чи пересидіти: ми в одному човні і за пробоїни у ньому однаково відповідають і багаті куршевельці, й заробітчани, й бездумні палії... А значить – ти відповідальний.
І ще – повернувся смак до читання справді ціннісних книг, а значить є шанс помудрішати... Хтось вперше розгорнув Біблію, хтось по-новому перечитує класику, комусь відкрилось багатство дитячої літератури... А я читаю Френсиса Фукуяму... "Кінець історії й остання людина" – це не просто осмислення поняття універсальної історії, це сучасна філософія+історія+культурологія+психологія... Такі тексти по-різному сприймаються у неоднакових ситуаціях. Я знайшла для себе кілька тез, на які ще кілька місяців тому не звернула б увагу. Сьогодні привертаю й вашу увагу до такої: досвід ХХ століття змусив засумніватися в прогресі на основі науки й техніки, оскільки здатність технічного прогресу покращити людям життя невіддільна від паралельного МОРАЛЬНОГО прогресу людини.
...Говорити про історичний прогрес можна лише тоді, коли той, хто говорить, знає, КУДИ людство йде. То знає чи не знає людство: куди йде і з якими моральними пріоритетами?
Ольга Крижанівська