Терористи пролетарської революції-2

Віктор Таратута розробив дуже тонкий і хитрий план заволодіння коштами Шмідта. Родзинка його полягала у тому, що Шмідт, відчуваючи свою загибель, у тюремній камері в присутності юриста письмово передав усі заощадження РСДРП.

(Закінчення. Початок – Терористи пролетарської революції)

Перед цим у партії за наполягання Леніна відбувся поділ на більшовиків і меншовиків, вони стали непримиренними противниками. Обидві фракції претендували на спадщину Шмідта у рівній мірі. Та Ленін не бажав ділитися ні з ким. У складній грі він поставив на Таратуту, хоча особисто вони ще не були знайомими. Очевидно, схвальний відгук Ленін одержав від Баумана, а йому Ілліч вірив у всьому. Почалася тривала, складна гра за гроші. Таратута розклав гральну колоду на трьох гравців: спочатку на валета і двох дам. Нитки тонкої гри, звичайно ж, тримав у своїх руках.

Валетом у даному разі був 15-літній брат Миколи. Його відразу позбавили юридичного права на спадок, визначивши опікунство. З дамою Катериною та її чоловіком М. Андріканісом провели відповідну роботу і вони пообіцяли передати свою частину грошей партії Леніна. Складнощі виникли з Єлизаветою. Їй було усього 20 років, а повноліття у ті часи наставало у 21. Тобто, вона не мала права вільно розпоряджатися своєю часткою спадщини. Чекати ще цілий рік Ленін не міг – треба було проводити з’їзд. Лізу вирішили терміново віддати заміж. Але вона перебувала у цивільному шлюбі з Таратутою, була вже вагітною від нього. Тоді мудрий Ілліч вигадує хитру комбінацію. Обробивши відповідно Віктора і Лізу, він дає партійне доручення члену бойової організації ЦК більшовиків Олександру Ігнатьєву …офіційно одружитися з Лізою. Вінчав «молодих» найнятий перевірений піп у російській православній церкві Парижа за великої кількості запрошених. Відтепер розпорядниками грошей Шмідта стали Андріканіс з Ігнатьєвим, як законні чоловіки обох сестер Шмідт.

Ошукані меншовицькі лідери оговталися від віроломного удару і розпочали судовий і політичний процеси проти ленінців. Був створений Третейський суд у складі Клари Цеткін, Карла Каутського та Карла Лібкнехта. Процес тягнувся довго, результатів не дав – гроші попливли у касу більшовицької партії. Пізніше Н. Крупська відзначала: спадщина Шмідта стала для більшовиків міцною матеріальною базою. В. Таратута запевняв – «Я передав партії касу з сумою грошей, яка у багато разів перевищує плату найбільших провокаторів, я не можу назвати цифри…були одноразові передачі у сотні тисяч…Достатньо було мені допустити хоча б одну необережність і партія була б позбавлена таких пожертвувань».

На що витрачалися гроші фабриканта Шмідта – вже не дізнається ніхто. У записах високого партійного чиновника часів Леніна, тільки на випуск газети «Пролетарій», редактором якої був Ленін (вийшло 30 номерів) було витрачено 116 тисяч франків, на проведення з’їзду партії до 720 тисяч. А щоденне життя «вождів» протягом 15 років у містах Європи? Автор цих рядків у 1976 році туристом побував на паризькій квартирі Леніна на вулиці Марі-Роз. «Скромна» за комуністичною пропагандою, квартира Ілліча у центрі французької столиці на четвертому поверсі складається з вітальні, кухні, їдальні, спальні, гостинної і допоміжних кімнат. Тут протягом кількох років жили Ленін з Крупською і її матір’ю. Засобом існування, казали пропагандисти СРСР, для сім’ї були лекції, читані Леніним, та грошові перекази матері з Росії. Та нам «забували» казати, що тільки у Парижі з партійної каси «Іллічам» видавалося щомісяця до 300 франків (щоб приховати платню, її називали «дієта»). Платня висококваліфікованого французького робітника була у 2,5 рази меншою «дієтника»-засновника комуністичної партії. Російські більшовики-пролетарі в еміграції одержували від трьох до 25 карбованців. Комуністична рівність…

Терористичний акт в ім’я комунізму

Спадщина Миколи Шмідта була лиш разовим джерелом поповнення партійної каси більшовиків-ленінців. Віктор Таратута не випадково відзначав роботу «найбільших провокаторів». Одним з найвідоміших з них, хто постачав партію грошовими надходженнями, був неймовірно оповитий легендами соратник і особистий друг Леніна вірменин Камо. Старше покоління наших людей пам’ятає справді захоплюючі пригодницькі фільми «Особисто відомий», «Надзвичайне доручення», «Останній подвиг Камо», головним героєм якого був Тер-Петросян (Камо). Серед його подвигів був один, який сьогоднішня пропаганда назвала б міжнародним терористичним актом.

Мова йде про надзвичайно зухвале, нечуване пограбування філії Державного банку у Тифлісі (Тбілісі) 13 червня 1907 року. Повідомлення про нього миттєво облетіло увесь світ. Пограбування відбулося серед білого дня на багатолюдній центральній площі міста, поблизу поліцейської управи. Нападники, перебивши охорону і поранивши півтора десятка випадкових перехожих, заволоділи грошима у сумі 250.000 російських карбованців (за курсом сучасного долара це понад п’ять мільйонів доларів США). Учасникам нападу вдалося втекти неушкодженими. Операцію провів Камо зі своєю командою. Усі гроші були передані за кордон на рахунок більшовицького ЦК на чолі з Леніним. До речі, Камо був людиною чесною, не корисливою, собі не залишав ні копійки. Цим і користувалися більшовики-ленінці, частенько доручаючи мужньому вірменину влаштовувати темні фінансові оборудки.

До резонансного пограбування має безпосередній стосунок Віктор Таратута. У його автобіографії читаємо: «Близько місяця працював я у Москворецькому районі, у січні 1906 року був обраний секретарем Московського комітету партії, попрацював до осені 1907 року. Протягом цього періоду доводилося кілька разів з конспіративних міркувань виїздити з Москви на два тижні або на місяць».

Одна з конспіративних поїздок відбулася відразу після пограбування банку. Адже купюри вартістю 500 карбованців мали спеціальні мітки і реалізувати їх у Росії було неможливо, необхідно вивезти за кордон, через перевалочний пункт, один з яких був у Одесі. Для складної справи потрібні надійні люди, Таратута був з таких. Один з більшовицьких лідерів згадував: «Ленін розглядав Таратуту як сутенера, і все ж оцінив його фінансовий подвиг. Казав – ви б змогли за гроші піти на утримання багатої купчихи? Ні? І я не пішов би, не зміг би себе пересилити. А Віктор пішов. Ця людина незамінна». Такими самими «незамінними» були й інші «ленінської гвардії бійці». У Парижі при спробі розміняти купюри попався М. Литвинов – майбутній нарком іноземних справ СРСР, у Женеві поліція затримала М. Семашка – майбутнього наркома охорони здоров’я ленінського уряду. Гроші у жилети бойовиків вшивала дружина Леніна Крупська. У підготовці контрабандних відправлень брала участь теща вождя Єлисавета Василівна. Бабуся своїми тендітними руками дбайливо закріплювала револьвери на спині Камо. Справжня революційна сім’я.

Цю «незамінну людину» вождь партії наблизив до себе, старався нав’язати решті партійців таку ж довіру. За рекомендацією Леніна, Таратуту обирали депутатом 4-го (Стокгольмського) та 5-го (Лондонського) з’їздів партії, його було введено до її Центрального Комітету. У еміграції був створений спеціальний Більшовицький центр, до якого увійшли троє найвірніших Леніну людей – Н. Крупська, Г. Зинов’єв і В. Таратута. Крім того, Віктора Ленін призначив «головним фінансистом партії», через нього проходили усі грошові надходження. Основними постачальниками награбованих коштів були бойовики Бауман, Камо, Сталін, Ігнатьєв.

Сталінський бумеранг

Як відомо, захопивши владу після смерті Леніна, Йосип Сталін почав запобіжно знищувати своїх колишніх соратників, які могли зашкодити його славі. Першим постраждав Камо. 14 липня 1922 року невловимий міжнародний терорист їхав на велосипеді у своєму рідному Горі. Несподівано назустріч йому вискочив автомобіль, на смерть збивши Камо. Вже пізніше стало відомо, що авто належало ЧК. Пізніше, коли у Горі встановили пам’ятник Камо, Сталін наказав його прибрати. Ім’я легендарного бойовика було забуте, його реабілітували вже після смерті Коби-Сталіна.

Метикуватий Ігнатьєв, відчувши «дух часу», відійшов від політичної діяльності, деякий час був дипломатом за кордоном, пізніше переключився на наукову діяльність, Сталіну, ясна річ, конкуренції не складав. Дуже ускладнилося життя Таратути. Відразу після Жовтневого перевороту він не зміг повернутися у Росію через сімейні обставини: у нього з Єлизаветою Шмідт народилася третя дитина. Аж у 1919 році Ленін особисто відкликав Віктора у Москву, надав квартиру у Кремлі. (До речі, Єлизавета теж була членом партії, рекомендацію для вступу їй дала Н. Крупська). Таратуту спочатку призначили головою правління тресту «Моссукно», а з утворенням Банку для зовнішньої торгівлі СРСР Віктор Таратута очолив його правління. Такий «ріст» не влаштовував Сталіна. Посипалися замовні доноси, партійні і правові розбірки, погрози. Зрештою, гоніння дали трагічні наслідки.

13 травня 1926 року на 45 році життя В.К. Таратута несподівано помер від розриву серця, як сказано у некролозі. Однак вірити цьому важко. Ім’я основного «інвестора» і фінансиста партії, одного з найбільш наближених до Леніна осіб було викреслено з партійних списків, його прізвище не згадувалося у двох випусках Великої Радянської Енциклопедії, сім’ю Таратути веселили з Кремля на околицю міста у квартиру без зручностей. Так «пролетарська» партія, побудована на терорі і мільйонних жертвах, знищувала своїх вірних діячів. Керівництво сьогоднішньої Росії, що давно вже претендує на роль світового жандарма, добралося й до самого творця КПРС – В. Леніна: президент РФ В. Путін оголосив Ілліча руйнівником створеної ним самим нової імперії під назвою СРСР. Мудрий український народ має влучну приказку – що посієш, те й пожнеш.

Від автора. Після того, як 3-є видання «БСЕ» дало статтю про В.К. Таратуту, я розшукав у ДАКО окремі названі у цьому дослідженні документи, а у Москві його дітей – Миколу та Лідію. Вони багато розповіли про батька, за їхнього сприяння я відвідав ряд музеїв, архівів, віднайшов рідкісні документи, фото, які, у свою чергу, передав нашим обласним музею та архіву. Написав книжку для видавництва «ЖЗЛ» з назвою «Восьма горизонталь». Рукопис повернули на «доопрацювання», у зв’язку з «необ’єктивним висвітленням спірних фактів», наведених у цьому дослідженні. Щоб переробити, треба було переосмислити. Я вважав це недоцільним. У зв’язку з 100-річчям заснування Кіровоградського ремонтно-механічного заводу «Укрремтресту» (колишній Шкловського, «Червоний Профінтерн»), підприємству присвоїли ім’я В.К. Таратути, біля прохідної встановили гранітну меморіальну дошку. Сьогодні завод припинив діяльність. «Є у революції початок, немає у революції кінця». Такі вже закони діалектики, джерела яких у єдності й боротьбі суперечностей.

Юрій Матівос

Фото: Еріванська площа у Тифлісі, де більшовики здійснили теракт; 500-карбованцева купюра Держбанку Росії; інформаційна картка на Сталіна у таємній поліції; будинок, у якому жила сім’я Леніна у Парижі. (З архіву автора)


Надрукувати   E-mail