Терористи пролетарської революції

Ця історія може здатися фантастикою, міфом. Один з більшовицьких лідерів Л. Каменєв про неї казав: «Справа настільки конспіративна, що у найскладнішій боротьбі всі, хто про неї знав, вважали своїм обов’язком не розголошувати її». Уточнимо: хто наважився – трагічно йшов з життя за нез’ясованих обставин.

Один у двох іпостасях

У Державному архіві Кіровоградської області зберігається документ, на підставі якого радянські історики визначили час створення марксистської організації у Єлисаветграді. «Влітку 1897 року в місті під впливом і за допомогою київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» Л. Каменецький, С. Ліщинський та інші створили пропагандистський гурток – «Південноросійський союз робітників». До його складу входило близько 30 робітників місцевих підприємств». Ніхто не уточнював, що ті «близько 30 робітників» (точніше – 28) всі – за національністю євреї. Сліди 27 з них, у тому числі й керівників гуртка – Каменецького Лейби Моркова (Лев Маркович) та Ліщинського Лейби Мошкова (Лев Михайлович) в історії загубилися, не залишивши у ній сліду. Тільки один з 28 названих вписав своє ім’я в історію забороненої тепер в Україні комуністичної партії. А ще – у літопис народженого Володимиром Ульяновим (Леніним) найвищого рівня політичних авантюризму та бандитизму, на яких довгий час трималася КПРС. Ім’я цього члена пропагандистського гуртка – Таратута Арон-Шмуль Рефулов. Він та його сестра Роза (Рухля) теж занесені до списку гуртківців «Союзу…».

…Стаття з «Большой Советской энциклопедии»: «Таратута Віктор Костянтинович (квітень 1881, Єлисаветград, нині Кіровоград – 13 травня 1926), діяч революційного руху в Росії. Член компартії з 1898. З міщан. Робітник. Проводив партійну роботу у Єлисаветграді, Одесі. Не раз арештовувався і висилався. Був членом комітетів РСДРП у Катеринославі (1901), Миколаєві (1902), Батумі і Баку у 1904-1905. Учасник збройного повстання 1905 у Москві. У 1905-1907 секретар Московського комітету і Московського обласного бюро РСДРП. Делегат 4-го (1906), 5-го (1907) з’їздів партії, на 5-му з’їзді був обраний кандидатом у члени ЦК РСДРП, введений до складу Більшовицького центру. Делегат 5-ї (загальноросійської) конференції РСДРП (1908). Учасник наради розширеної редакції «Пролетарія» (1909). З 1909 в еміграції, працював у більшовицьких фракціях РСДРП, з 1917 член французької соціалістичної партії і член редакції її газети «Попюлер». З 1919 у Москві на відповідальній господарській та фінансовій роботі»…

Арон Шмуль Таратута і Віктор Костянтинович Таратута – одна й та сама особа. Енциклопедичні і справжні розходження незначні. Самим Таратутою змінено лиш традиційне для більшовиків-ленінців єврейське прізвище на слов’янське та місце народження: він у автобіографії, представленій «Товариству старих більшовиків» за кілька місяців до раптової смерті, назвав Єлисаветград. Насправді він побачив світ у Новомиргороді. Про існування архівного першоджерела у архіві Кіровограда, звичайно, ніхто у Москві не знав.

Партійний псевдонім «Віктор»

У 14-тилітньому віці Арон-Шмуль Таратута утік з дому в Одесу і вступив до ремісничого училища. Там навчався трохи старший від нього Лев Бронштейн (Лев Троцький). Таратута згадував: «Ще перебуваючи в училищі я увійшов до революційного гуртка есдеків, таким чином налагодив зв’язки з подібним гуртком у Єлисаветграді, куди невдовзі перебрався. За участь у цих гуртках і розповсюдження нелегальної літератури на заводі сільськогосподарських машин «Ельворті» і на якомусь іншому заводі (назву не пригадую) був заарештований у травні 1898 року, просидів у Одеській в’язниці п’ять місяців і був під поліцейським наглядом два роки. Після зняття нагляду у 1901 році переїхав до Катеринослава, де став членом місцевого комітету РСДРП. У 1902 році запідозрений поліцією, після кількох обшуків утік до Миколаєва, де теж був обраний до партійного комітету. Запідозрений і там, утік до Херсона, звідти посланий в Одесу за нелегальною літературою, де був знову заарештований і ув’язнений».

Далі автор автобіографії розповідає свою неймовірну невільницько-арештантську одіссею Бутирсько-Таганськими тюрмами Москви, висилками у Сибірські села і Якутію, втечею звідти і прибуттям до Самари. Звідси Східне Бюро ЦК партії у 1904 році направило молодого, але вже досвідченого революціонера-нелегала на партійну роботу у Закавказьке містечко Горі. Те саме Горі, у якому народився і починав революційний шлях майбутній «батько пригноблених народів усього світу геніальний вождь і учитель товариш Сталін». Тоді – усього лиш на два роки старший Віктора син грузинського священика Віссаріона Джугашвілі Сосо з партійною кличкою Коба. Членом і сусідом Коби був син вірменського підрядника, майбутній професійний революціонер, один з організаторів підпільних друкарень, транспорту, зброї та нелегальної літератури, банковий грабіжник світового рівня Симон Аршакович Тер-Петросян, відомий в історії під прізвиськом Камо. У шкільні роки Сталін був у Камо репетитором …російської мови. Саме за прикладом нових друзів – Коби і Камо – Арон взяв собі псевдонім «Віктор». Ось так революційна трійця у складі «перевернутих» грузина, вірменина і єврея допомагали на половину росіянину, на половину єврею Володимиру Ульянову створювати РОСІЙСЬКУ соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП). Шлях до неї не був усіяний трояндами.

У зв’язку з цим цікаво навести маловідомий навіть викладачам історії факт. У 1898 році у Мінську відбувся 1-й з’їзд майбутньої КПРС. У історії партії його згадували тільки тому, що він був першим. «Більшовизм починає свою історію з 2-го з’їзду», – повчав учнів Ленін. Чому так? Бо у роботі 1-го з’їзду брали участь 9 делегатів, 8 з них були євреями, один українець – Степан Радченко. Ніхто з них у жовтневому перевороті 1917 року участі не брав, Леніна не підтримав. У резолюції, прийнятій з’їздом, новостворену партію назвали «Русская социал-демократическая рабочая партия». Ленін, який у цей час був на засланні у Сибіру, з такою назвою не згодився, він добився, щоб партія була «российская». Бо яка ж вона «русская», яку створили неросіяни. А так – піддані Російської імперії.

Пас’янс під кодовою назвою «гроші»

У автобіографії В. Таратута пише: «У кінці 1904 року за направленням ЦК я переїхав у Баку, де був членом Бакинського комітету, але місяців через два був заарештований, просидів у місцевій тюрмі до серпня, після чого був засланий у Архангельську губернію. Жовтневий залізничний страйк 1905 року затримав наш етап у Ростові-на-Дону, тут ми були визволені з тюрми у зв’язку з Маніфестом 17 жовтня. За кілька днів до грудневого повстання я прибув у Москву». У другому за значенням місті імперії Віктору – навченому Кобою і Камо авантюризму і провокаціям – доручили провести ту саму «конспіративну справу», яка утримувалася у таємниці усі роки правління комуністичної партії Радянського Союзу, і за яку всі, кому було про неї відомо, відбували на той світ за нез’ясованих обставин. У той час у Москві було на слуху прізвище фабриканта Миколи Шмідта. Він був племінником Вікули Морозова – представника знаменитої купецької династії Морозових – королів російської текстильної індустрії. Шмідт мав кілька меблевих фабрик, на яких працювало до 35 тисяч робітників, підприємства приносили власнику колосальні прибутки.

Молодий Шмідт фанатично любив читання, його кумиром став Максим Горький, зірка якого на літературному горизонті горіла чи не найяскравіше. Збагачений життєвим досвідом письменник і довірливий студент-мільйонер здружилися, Горький використовував Шмідта у корисливих цілях. Микола повністю фінансував газету «Новая жизнь», яку випускав Горький, і яка стала друкованим органом соціал-демократів. Горький звів Шмідта з професіональним революціонером-бойовиком, другом Леніна Миколою Бауманом. Друзі часто збиралися на квартирі Шмідта, де їх гостинно зустрічали сестри Миколи Катерина і Єлизавета. У Лізу закохався Віктор, вона відповіла взаємністю, вони вирішили одружитися, але про офіційний шлюб не могло бути й мови, оскільки наречений перебував на нелегальному становищі. Але молодята вважали себе подружжям.

На початку грудня 1905 року у Москві спалахнуло масове збройне повстання, організоване більшовиками. У нього Бауман з Таратутою втягнули й Шмідта. Юний фабрикант-романтик створив на своєму підприємстві чисельну бойову дружину, придбав для неї багато вогнепальної зброї – гвинтівок, револьверів, гранат, патронів. У ході багатоденних боїв з урядовими військами фортеця-фабрика Шмідта майже повністю була знищена артилерією, загинуло сотні повстанців. Шмідт був заарештований, кинутий за грати, де за нез’ясованих обставин помер. Ось тут і почався розігруватися партійний пас’янс за грошовою спадщиною фабриканта. Микола Бауман загинув від руки провокатора, головним фігурантом за оволодіння грошима Ленін визначив Таратуту. Намічалося проведення чергового партійного з’їзду у Стокгольмі, для цього потрібні немалі кошти. Та й утримувати більшовиків, що почали утікати за кордон після поразки революції 1905-1907 років, теж за щось треба було.

(далі буде)

Юрій Матівос

Фото: фабрика Шмідта після військового погрому; В. Таратута; М. Шмідт у в’язниці; Камо (Тер-Петросян).


Надрукувати   E-mail