Презентація путівника «Марко Кропивницький. Театр Корифеїв. Початок» відбулася 25 вересня в академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. М.Л. Кропивницького. Випуск путівника приурочили до 54-го Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» у рамках обласної програми розвитку туризму у Кіровоградській області на 2022-2027 роки. Його розробник – відомий географ, мандрівник, волонтер ГО «Україна Інкогніта» Андрій Домаранський.
У попередній публікації ви дізналися про перебування Марка Кропивницького у селі Живанівка і селищі Компаніївка. Як Кропивницький вперше потрапив до міста, яке тепер назване на його честь Сьогодні – розповідь про містечко Бобринець: «У ньому Марко Кропивницький прожив (з перервами) років з 20. Тут він нарешті знайшов спокій після десяти років жорстких дитячих поневірянь селами й містами Центральної України, впродовж яких кілька разів ледве не помер, а те чого він надивився, вистачило на кілька десятків п'єс.
У його дитинстві було все: відморожування ніг і впадіння в летаргічний сон; споглядання за стратами злочинців (до речі, в Бобринці) і тим, як попадя зраджує попу з кучером; втеча з дому матері і пиятика мачухи; смерті від холери і сибірської язви, читання молитов над покійниками і для арештантів, а ще голуби, лисенята і вовки, які взимку ходили прямо по підвіконню хати.
Коли у Марка-юнака не склалося з переїздом на навчання до Києва, він знову обрав Бобринець і став службовцем в суді. “Потягнулось життя скучне-нудне. Писали до обіда і після обіда, на службу ходили вранці в 8 годин, в час йшли обідать, після приходили в чотири, а виходили в вісім. Були такі усердні писаки, що літом приходили на службу в 5 або 6 годин ранку, а вечорами досиджували до 10-11 годин і начальство похваляло їх за усердіє і мало в виду. В празник або в неділю ходили гуртом на р[ічку] Сугаклей, цілий день купались та рибу вудили. Збирались іноді за присутств[еними] місцями і співали, або грали у м’яча та в чехарду. В місячні ночі, після служби, фертики канцеляристи нишпорили по бульвару …, там вони зустрічали панночок і мліли в чарівній розмові до світу; а не франтовиті ходили на вулицю та на вечорниці – на Грицькову, або на Рущину. Жонаті здебільшого коротали часи на більярді у Шулимки, пили горілку та препаскудне пиво, закусуючи підошовними котлетами… Більярд був старий, з побитими шарами, подертим сукном і поламаними киями… Другого ресторану з більярдом в городі не було.
У Шулимки не раз зчинялись сварки, котрі переходили в побоїща, і тоді тріщали двері, вікна і мебель… Чиновники, секретарі та столоначальники грали по домах у карт, а інші в штос. Почав і я учащать на більярд, де іноді і мене зустрічала “свободного свободная любов”… Не знаю по чиїй ініціативі зимою почали устроювать у складчину танцювальні вечори в залі повітової школи, задля чого виписували оркестр із Єлисаветграда; на вечори з’їздились із околиці пани з сім’ями, іноді приїздили з Єлисаветграда і офіцери і танцювали не до 2-3 годин, а до світу – до 7 годин, і я одвідував ці вечори з великою охотою.”
Цей дух і досі, здається, нікуди не дівся».
