У 1865 році Марко Кропивницький переїжджає до Єлисаветграда, де спершу працює секретарем повітового та міського поліційного управлінь, а згодом — письмоводителем міського сирітського суду.
Подібні твердження можна прочитати у більшості публікацій про Кропивницького. А деякі навіть ілюструють ці тексти фотографією будинку А. Ледерера, що на розі вулиць Пашутінської та С. Бандери.
Наприкінці ХІХ століття поліційне управління справді було у будинку А. Ледерера. Однак невідомо де воно базувалося у 1860-х роках. До того ж М. Кропивницький не працював у повітовому поліційному управлінні.
В автобіографії Марко Кропивницький писав:
«У 1865 р. переведено повіт із Бобринця в Єлисаветград, куди мусили перекочовать і всі судовики, опріч тих, що служили в ратуші. В Єлисаветграді я поселився на кватирі у Тобілевичів і з півроку спав з Іваном Карповичем на однім ліжку. Наважившись привчатись до холоду, ми не топили зимою нашої кімнати на ніч, вранці ж схоплювались з ліжка і боролись до поту».
«…в 65 р. я був скількись місяців секретарем Єлисаветської поліції…»
Що стосується сирітського суду, то Марко Лукич зазначав:
«Місяців через два я получив місце письмоводителя Сиротського суду в Єлисаветграді».
«Я не прослужив і года в Сирітськім, як мене перевів губернатор знов в Бобринецьку Ратушу секретарем; бо бобринчани були незадоволені своїм секретарем і послали до губернатора депутацію прохать, щоб знов призначив мене».
Восени, а можливо й наприкінці літа 1867 року, Марко Кропивницький потрапив до сирітського суду в Єлисаветграді. Це було, ймовірно, восени і взимку 1867—1868 років., а також навесні 1868 року, бо про зиму він чітко згадує у своїх спогадах т.6, с. 219], а на Різдво цього року поїхав до Бобринця грати спектакль і там познайомився з О. Вукотич і вже 22 травня 1868 року одружився з нею.
Отже, виходить, що в сирітському суді Марко Кропивницький служив приблизно з осені 1867 року до літа 1868 року, а влітку знову потрапив до Бобринця.
Сирітський суд знаходився на другому поверсі, а міська поліція — на першому поверсі двоповерхової будівлі Присутніх місць.
Проєкт двоповерхового будинку Присутніх місць. Унизу підпис архітектора Ферапонтьєва.. На плані першого поверху позначена кімната міської поліції, а на плані другого поверху — кімната сирітського суду. Фотокопія плану з особистого архіву А. Губенка, який зберігається у Державному архіві Кіровоградської області
План другого поверху головного корпусу Присутніх місць. Автор проєкту інженер-підполковник Ширяєв. Креслення зберігається у фондах обласного краєзнавчого музею
Історія Присутніх місць у ХІХ столітті описана в «Історичному нарисі м. Єлисаветграда». Земля ця належала купцю 1-ї гільдії Івану Юрійовичу Фундуклею, який був міським головою Єлисаветграда у 1818-1819 роках. На місці нинішньої площі та приміщення ОДА були кам’яні будівлі з великими підвалами. Та вони згоріли під час пожежі 16 червня 1834 року. У 1835 році Іван Юрійович Фундуклей помер, а у 1839 році його син – сенатор Іван Іванович Фундуклей, подарував цю землю місту.
У 1848 році міська влада розпочала роботи зі спорудження цегляної двоповерхової будівлі з каланчею, а поряд – двох цегляних одноповерхових будівель. На будівництво, яке завершили у 1850 році, витратили 50 тисяч рублів. У двоповерховій споруді розмістили міську управу, сирітський суд, поліцейське управління, громадський банк та інші служби.
Міська управа і Бульвар. Поштова листівка початку ХХ століття. По центру двоповерхова будівля, у якій працював у поліційному управлінні та сирітському суді Марко Кропивницький
Фотографія колишнього будинку Присутніх місць середини 1950-х років
У середині 1960-х років влада вирішила, що їй уже замало місця і стала добудовувати ще два поверхи – третій та четвертий. Тож таким, як сьогодні, приміщення ОДА стало у 1968 році.
Підпис під фотографією у газеті «Кіровоградська правда» за 23 серпня 1967 року: «Кіровоград сьогодні. Скоро буде здана ще одна красива споруда – Будинок Рад. Фото А. Дібровного».
Якщо Марко Кропивницький не згадав в автобіографії, де він проживав в Єлисаветграді під час роботи у міській поліції у 1865 році. то під час служби у сирітському суді він проживав у Тобілевичів. Щоправда, Марко Кропивницький пише, що він жив у флігелі попа Сєнкевича на Биковій. А от Панас Тобілевич у своїх спогадах пише наступне:
«Проти Великої вулиці на горі стояла, та й тепер стоїть фортеця, збудована за указом цариці Єлисавети (закладена 29 грудня 1751 року). На майдані, праворуч дороги, проти фортеці, стояв ряд будинків. Два останні з них належали попові Загорському. Після цих будинків починався степ, а позад будинків по балочці розкидані землянки. Ця частина міста звалася Чичирою. Два будинки Загорського виходили чолом до кріпости, а третій позад них у дворі — чолом виходив на Чичиру. От цей будинок і найняли брати. Мати заправляла всім хазяйством. Батько служив за управителя ще у Шмитівці. Брати служили: Іван за секретаря міської поліції, Михайло — приставом, а Петро столоначальником повітової поліції. Всі ще були нежонаті. Тоді в Єлисаветі була одна повітова школа, до якої ми з братом Миколою й поступили. Сестра Маруся поступила до жіночої школи Титаренка й звідти перейшла до гімназії Хрущової, що відкрилася наприкінці шістдесятих років. До нас наїздив і довгенько проживав М. Л. Кропивницький».
Проєкт будинку ректора духовного училища Михайла Скворцова на Биковій. На плані він позначений червоним кольором. Очевидно, будинок попа Загорського знаходився неподалік від будинку Скворцова. Сьогодні це місце в районі п’ятиповерхівки №14 по вулиці Соборній
Володимир Поліщук
