Від мовчання бруньки до плодів таланту

Сьогодні, як ніколи раніше (можливо, війна підштовхує українців розкривати й демонструвати свої таланти і захоплення?) відбувається багато заходів, імпрез, творчих зустрічей. Хоч і хочеш – потрапиш не на кожну. А на деякі, то й не варто: дрібка здібностей чи таланту, не відгранені, не відшліфовані, не вистояні, але з нестримним бажанням похвал, захоплення банальщиною на рівні шкільної програми, надування щік і порожніх амбіцій… Заклади культури, де тривають такі дійства, не можуть відмовити нікому. Так повелося…

Та Бог із ним, бо цього разу йдеться про імпрезу справді високого ґатунку – творчий вечір поетеси Антоніни Царук «…нам зустріч ворожило Слово». Пані Антоніна належить до тієї невеликої шопти митців, які у нинішній час панування соцмереж, а значить самореклами, не позбулися скромності, вимогливості до себе, уміння ставити високу планку у творчості. Отож, і йшла до свого Слова не підбігцем. не навипередки з кимось, не доганяючи славу, а зваживши кожним кроком на терезах душі біль, любов, жагу правди.

Почавши з дитячих віршів (а це особливо діткливий талант), трохи більше як десять років тому вибухнула «Мовчанням бруньки», поетичною збіркою, що продемонструвала зрілість таланту. Я не можу і не хочу говорити про поезію у стилі академічного літературознавства, з його нудною схоластикою. Для мене найважливіший критерій: якщо у збірці є рядки, які буквально б’ють у серце, хвилюють, примушують повертатися до них ще раз і ще раз, тоді це справжня поезія.

Наступні публікації не розчарували. А її поема про наше місто, як на мене, досі недооцінена. Ця історія куточка України, де ми живемо, викладена з неабиякою поетичною майстерністю, з хвилюючою українською акцентуацією мала б бути видана масовим тиражем, щоб дійти до кожного небайдужого серця.

Як дійшли до дитячих сердець її вірші. Вони, виявляється, часом у деяких родинах спонукали до співтворчості: поки першокласник уголос вчив вірш, мама створила на його тему картину-колаж. Про це зворушливо розповіла учителька початкових класів (31-ша школа) Людмила Табальчук. Вона ж зауважила, що й Юліана Гудименко зростала з поезією Антоніни Царук. Ця дівчина, студентка музичного коледжу із неймовірно сильним і красивим голосом виконала уривок із мюзиклу про Роксолану. Автор музики – Марина Долгих.

Досі згадуючи про пані Марину, ми означали її насамперед як мистецтвознавця, останніми ж роками вона заявила про себе як потужний композитор. Та й талановитий виконавець. Саме у її супроводі звучав сольний дует Роксолани і Сулеймана зі згаданого мюзиклу у виконанні студентки Національної музичної академії Софії Сидорської та Максима Зарви.

Взагалі, під час цього творчого вечора музики звучало більше, ніж суто поезії. Ведуча Тетяна Левінська назвала близько двох десятків композиторів, які писали пісні на вірші пані Антоніни. Деякі з них прозвучали у авторському виконанні: Лариса Гайдай виконала пісню, присвячену льотчику Герою України Степану Чобану, який у перші дні війни відвів ворожу авіацію від нашого міста, але сам загинув. А Петро Лойтра демонстрував дитячі пісні, що викликало жваву реакцію залу.

У нас сьогодні дуже багато поетів. Є поезія від розуму, де продумані і образи, і рими (іноді й без них), є поезія від серця зі зворушливими, але часто поверховими алюзіями, а є талант від Бога. Ця високовольтна дуга напруги і розуму, і серця, і душі – великий дар, але водночас і кара. Але що поробиш, коли зустріч ворожило Слово!

Світлана Орел


Надрукувати   E-mail