20 років тому у нашому місті провели конкурс дитячих творів під промовистою назвою «Люблю я ніжно місто над Інгулом». Згадався він тому, що тоді в дитячих творах зустрічалася неймовірна еклектика прагнення бачити своє рідне місто українським, гарним, чистим і розвиненим та стереотипів поширеного на той час пропашутінського (автор «Історичного нарису міста Єлисаветграда» і персонаж, який стоїть біля міськради), а по суті проімперського історичного тренду. Щось типу: “Не розумію, як можна жбурляти якийсь непотріб у річку, завдяки якій була врятована від татарських загарбників Російська імперія?”
І такий погляд на історію нашого міста зберігався дуже довго, бо прив’язка до зведення фортеці, здається, намертво прикував його до імперського трактування. Протягом усіх років незалежності дуже важко тривало це розковування. І ось, хочеться вірити, останній ланцюг упав.
У Кропивницькому туристично-інформаційному центрі 10 жовтня, презентували путівник “Фортеця святої Єлисавети”. Його автор — кандидат географічних наук і волонтер проєкту “Україна Інкогніта” Андрій Домаранський.
Спорудження фортеці із самого початку було російським проєктом, будувалася вона за російські гроші, під російські інтереси, спрямовані проти українського населення. Отож, головне завдання путівника, як наголосив автор, подивитися на фортецю очима сучасного українця. Фортеця залишається в місті, вона має багато різних цікавих специфічних рис, це великий об'єкт і ми мусимо вирішити проблему свого ставлення, вписати його в нашу міську свідомість, в історію міста та України.
У путівнику зібрано стислі дані про історію фортеці, її архітектурні особливості, карту з назвами бастіонів і равелінів, а також короткі пояснення ключових історичних подій, пов’язаних із об’єктом. Фортецю заклали у середині XVIII століття (указ про заснування — 1752 рік). Це була земляна зіркоподібна фортифікація, типова для європейської фортифікаційної думки епохи Ренесансу й пізнішої доби артилерії. План мав правильну шестикутну або зоряну форму з бастіонами, ровом і равелінами. Її збудували в межах колонізаційної політики Російської імперії, вона виконувала роль адміністративно-військової твердині на південному рубежі імперії.
Як зазначив Андрій Домаранський, лише з 2004 року в інформаційному просторі почала з’являтися назва «Фортеця Святої Єлисавети», до цього це місце частіше називали «валами». І відтоді фортеця почала асоціюватися з проросійським впливом в Україні.
– Отож, знайти постать, фігуру, яка б одночасно уособлювала фортецю та була постаттю українською, було непросто, — зізнається Андрій Домаранський. – Такою постаттю став Петра Калнишевського — кошовий отаман війська Запорозького Низового, який жив в ті часи, активно комунікував з тими, хто зводив фортецю та відстоював українські інтереси. Саме портрет Калнишевського розміщений на обкладинці та розвороті путівника.
Новий путівник розвінчує міфи щодо фортеці. Один із них, це те, що вона унікальна. Фортецю будували за тогочасною модою епохи Ренесансу — у XIV столітті найважливішою силою на полі битви в Європі стала артилерія, а також вплив митців, філософів і релігії. Саме завдяки цьому по Європі почали проєктувати міста, щоб вони були функціональними, безпечними та естетичними. «І от тоді з’явився проєкт такої геометрично правильної шестикутної зірки, яка б захищала з усіх боків місто, а всередині мали бути резиденція правителя, церква, головні споруди, — розповів Андрій Домаранський. – Така мода на фортеці протрималася кілька століть, їх зводили за типовими проєктами, і досі їх можна зустріти, до прикладу, у Бельгії».
Андрій Домаранський зауважує, що часто можна почути ніби фортецю будували для козаків. Справді, споруду будували руками козаків, але водночас це не робить її українською. «Це російська фортеця, побудована в рамках колонізаційного проєкту російської імперії. Ця окупація була спрямована на асиміляцію місцевого населення, його витіснення, на захоплення частини території Війська Запорозького», — наголошує він.
За словами Андрія Домаранського, нині Фортечні вали стають місцем пам’яті про полеглих на війнах українців. Нині тут — два меморіали пам’яті полеглих у Другу світову та під час російсько-української війни. Окрім цього на валах розміщений пам’ятник «Жертвам Голодомору», також тут є багато поховань, які досі не ексгумували, зокрема євреїв, яких розстрілювали в часи Другої світової війни. «Тож, цей об’єкт слід розвивати тільки як меморіальний», — висловив свою думку автор путівника.
Видання вийшло накладом 500 примірників і стало першим окремим путівником, присвяченим саме фортеці.
Світлана Орел
На фото: під час презентації