29 квітня виповнюється 140 років від дня народження Катерини Рубчакової (Коссаківни; 1881-1919) – української драматичної актриси і співачки (ліричне сопрано). Ще за життя вона стала легендою. Талановита та вродлива, Катерина Рубчакова зіграла 13 ролей у п’єсах І. Карпенка-Карого. У складі стрілецького театру брала учать у просвітницьких заходах УСС у нашому краї. На сцені Катерину називали галицькою Заньковецькою, у співі – Крушельницькою.
Майбутня актриса народилася 29 квітня 1881 року у галицькому міс– течку Чортків у відомій творчій родині Коссаків. Її батько був відомим хоровим диригентом, і майже всі з шістьох дітей пов’язали свою долю з культурою і мистецтвом. Брат Катерини Михайло Коссак (1874-1938) був відомим дириґентом, композитором, новатором в галузі музично-драматичного театру. Інший брат, Василь Коссак, (1886-1932) відомий оперний співак, драматичний актор, режисер, театральний діяч. Катерина з 12 років за прикладом старших сестер Марії та Антоніни співала у міському хорі, яким керував її батько. Зовсім юною, 16-річною, вступила до першого українського професійного театру „Руська бесіда“, в якому грала понад 20 років.
Не маючи спеціяльної консерваторної освіти, вона всьому навчалася від брата, потім шліфувала майстерність у театрально-музичній студії Йосипа Стадника. Катерина брала уроки у відомої співачки Зоф’ї Козловської, колишньої учениці італійського професора Фаусти Креспі, в якої навчалася славетна Соломія Крушельницька. Талановита співачка підкорила публіку своїм виконанням оперних партій. У травні 1898 року Катерина дебютувала партією Оксани в опері „Запорожці за Дунаєм“ Семена Гулака-Артемовського. Це був справжній тріюмф молодої талановитої співачки. Потім була Оксана в „Різдвяній ночі“ Миколи Лисенка, Маргарита у „Фаусті“ Шарля Гуно, Мікаела в „Кармен“ Жоржа Бізе, Баттерфляй в „Чіо-Чіо-Сан“ Джакомо Пуччіні.
Якщо у співі Катерину Рубчакову порівнювали з блискучою Соломією Крушельницькою, то на сцені називали галицькою Заньковецькою. Театральні критики вважали справжніми драматичними шедеврами її Галю в „Назарі Стодолі“ Тараса Шевченка, Марусю в „Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці“ Михайла Старицького, Софію в „Безталанній“ Івана Карпенка-Карого, Анну в „Украденому щасті“ Івана Франка. До слова, Іван Франко зазначав: „Рубчакова роль Анни виконувала краще за всіх“. Всього артистка зіграла понад 70 ролей та виконала партії у 13 операх та 21 опереті. „Це була виняткова жінка на нашій сцені, яка розуміла: в театрі, крім таланту, треба ще й праці, тяжкої праці. Не раз і не два вона вмлівала на пробах із перевтоми і наснаги. Бо з часу, коли Рубчакова вибилася в першорядні ролі, вона не спочила ні днини. Так часто плакала на сцені правдивими сльозами, так часто здавалося, що кидала юрбі під ноги живий шматок скривавленого серця“, – писав про Катерину Степан Чарнецький, автор гімну українських січових стрільців „Ой, у лузі червона калина“.
Інтерес до акторської гри Катери ни Рубчакової з боку Степана був не випадковим. Юна Катерина мала вийти заміж за старшого брата Степана Чарнецького, уродженця села Шманьківців, що за 12 км від Чорткова. На жаль, це кохання було трагічним: офіцер цісарського війська Іван Чарнецький помер від туберкульозу. Поховавши коханого, Катерина назавжди зберегла теплі стосунки з його рідними. Згодом вона стала дру– жиною драматично обдарованого Івана Рубчака. У 20-річному віці Іван уперше зіграв у єдиному тоді в Галичині театрі „Руська бесіда“ і… затримався на його сцені впродовж десятиліття. Не дивно, що Іван Рубчак закохався в красуню Катерину, молодшу від нього на сім років. А вже 1899 року Коссаківна стала Рубчаківною – молоді обвінчалися. У травні 1900 року вперше в історії українського театру „Руська бесіда“ гастролювала у Кракові. Тут у Катерину безнадійно закохався відомий польський письменник і драматург Владислав Оркан. П’єса Оркана, гра Катерини Рубчакової мали великий успіх.
У 1913 році партнером Катерини Рубчакової став Лесь Курбас, випускник філософського факультету Віденського університету, знавець восьми мов. Іван Рубчак був учителем Леся-актора, якого взяли на головні ролі в театрі „Руська бесіда“. Високого, стрункого, пристрасного Курбаса називали Чайльдом Гарольдом. Він зачаровував своєю грою красунь Відня, Києва, Львова. А зустрівши Катерину Рубчакову, був вражений її вродою та акторською майстерністю. Л. Курбас не зважав на різницю у віці, хоча Катерина була старша від Курбаса на шість років. Вони грали закоханих: він – Михайла, вона – Анну в „Украденому щасті“; він – Астрова, вона – Олену в „Дяді Вані“. Критики відзначали талановиту гру обох акторів: грали вишукано і одухотворено.
І хоча Л. Курбас спочатку приховував свої почуття, але у 1913 році, на гастролях у Кракові освідчився Рубчаковій у коханні. Катерина почуте сприйняла як жарт. Ображений актор, який ладен був на все заради коханої, вистрелив собі в груди. Куля пройшла повз серце. І хоча життя пристрасному акторові вдалося врятувати, куля назавжди залишилася з ним. Л. Курбасові ще багато вдалося зробити: він знімав кіно, створив театр „Березіль“. А далі йому судилася страдницька дорога: арешт, Соловки. За рік до закінчення табірного строку, восени 1937-го, Курбас отримав другу револьверну кулю. 3 листопада 1937 року капітан НКВД Михайло Матвєєв вистрелив йому в потилицю в урочищі Сандормох у Карелії.
…Влітку 1914 року Катерина співала у Чорткові, Борщеві у партнерстві із запрошеним тенором Міланського оперного театру Джакомо Бореллі в опері „Дочка кардинала“, „Мадам Батерфляй“, „Казки Гофмана“. Катерина Рубчакова зі своїм чоловіком три роки перебували у розлуці, адже у 1914 році опинилися по обидва боки фронту. Попри всі труднощі, актриса не припиняла своєї гастрольної діяльности. Вона керувала українською мандрівною трупою, співала для селян, які постраждали від пожеж та градобою. А ще займалася благодійною діяльністю, віддаючи зароблені гроші на пам’ятники Тарасові Шевченку та Іванові Франку, на відкриття громадських бібліотек у маленьких містечках та віддалених селах.
„Новий львівський театр“ був створений 28 березня 1919 року, в розпал боротьби за незалежність Української Народної Республіки (УНР). У квітні-червні театр ставив вистави в мiстах Галичини, з липня на запрошення i за підтримки Міністерства преси та iнформацiї УНР почав гаст рольну поїздку Поділлям. На жаль, наприкiнцi гастролей К. Рубчакова захворiла. „Новий львiвський театр“ на початку серпня 1919 року переїхав до Проскурова, а актриса на деякий час змушена була залишитися в примiському селi Зiнь– кiвцях, неподалік Кам’янця-Подiльського. У Проскуровi „новольвiвцi“ гастролювали майже два мiсяцi. Мешканці Проскурова з нетерпінням чекали на приїзд і виступ К. Рубчакової. Одужавши, видатна артистка з радістю прибула до Проскурова. На сцені міського театру у вересні 1919 року вона зiграла головнi ролi у виставах „Пошилися в дурнi“, „Безталанна“, „Дай серцю волю, заведе в неволю“…
Утім, підступна хвороба знову дала про себе знати. Катерина занедужа– ла, тож довелося попрощатися у Проскурові не лише з театральною трупою, а й з чоловіком та донькою. Театр 30 вересня відбув до Вiнниці, а Катерина поїхала на Кам’янеччину до давнiх знайомих. Там її, ослаблену хворобою, здолав тиф. 22 лютого 1919 року видатна артистка померла на 39-му році життя. Нікого, крім господарів квартири, не було на похованні. Та коли про непоправну втрату дізналися театральні колективи у Львові, Вінниці, Києві, пам’ять про видатну артистку вшанували дводенною жалобою.
„Від незапам’ятних часів стояла шикована з каменя серед диких зарослих корчів край дороги. Били її зимні вітри, змивали її дощі, перепливали над нею градові хмари, окутували її зимові сніги. Минали її хлопські вози, минали її пастухи, що йшли за товаром. Ніхто й не глянув ніколи на запалу в землю, зчорнілу, закриту корчами кам’яну стать“, – писав про свої гнітючі враження від побаченої могили Катерини Рубчакової у Зіньківцях Степан Чарнецький у новелі-притчі „Забута свята“. Лише 1958 року завдяки доньці К. Рубчакової Ользі прах її видатної матері перепоховано в Тернополі на Микулинецькому цвинтарі поряд з могилою її подруги та акторки „Тернопільських театральних вечорів“ Теодозії Бенцаль. Нині настав час гідно вшанувати пам’ять талановитої актриси, яка присвятила життя сцені та самовіддано служила рідному народові.
Наталія Осипчук, письменниця