10 квітня відбудеться пробне ЗНО. Зважаючи на епідеміологічну ситуацію, учасники можуть обрати лише один предмет для його проходження. Свого часу така форма перевірки знань дуже добре зарекомендувала себе. Але ось які думки аона викликає нині. А як думаєте ви?
ЗНО стає токсичним для української освіти... Написав оце і самому страшно стало. Але і мовчати не можу. Бо тоді, коли у 2007-2008 роках ми запроваджували ЗНО, то ніхто й уявити не міг, що через 10-15 років у багатьох школах підготовка, а фактично посилена підготовка до ЗНО, стане основним у т.з. освітньому процесі, а систематичне виконання навчальних програм, засвоєння знань, формування навичок і компетентенцій, стануть вторинними. Не уявляли, що теми, «які будуть на ЗНО», учні виявлятимуть бажання вивчати, а інші – ні; що уроки із предметів, які «виносяться на ЗНО» відвідуватимуть, а інші предмети стануть ізгоями.
Не думали, що чимало вчителів у реальний навчальний час будуть займатися натягуванням до складання ЗНО, а керівники шкіл закриватимуть на це очі... Не уявляли, що результати ЗНО ляжуть в основу рейтингів шкіл, за якими будуть визначатися «кращі» та «гірші» заклади, а органи управління освітою знущатимуться з учителів та керівників за «низькі» результати ЗНО, хоч за даними соціологів 75 відсотків учасників ЗНО готуються до нього з репетиторами...
Якщо відверто, то у ті далекі роки були серйозні занепокоєння з приводу можливих негативних наслідків запровадження ЗНО. Саме тому ми робили так, щоб ЗНО та загальноосвітня школа перетиналися лише в змісті програм зовнішнього оцінювання. У ті роки школа могла і не знати зареєструвався учень для проходження ЗНО, чи не зареєструвався; учасники оцінювання свої результати дізнавалися у конфіденційному режимі і мали повне право не повідомляти про них школу та вчителів; ніякого впливу результати ЗНО на оцінки в атестаті не мали... Та і рейтинги за результатами ЗНО ніхто не будував. Тобто, «гарні» чи «погані» результати учасника оцінювання, аж ніяк не впливали на оцінку роботи школи і вчителів. Додайте до цього фактичну (не юридичну) незалежність УЦОЯО від чиновників Міністерства освіти і науки, яку повністю та беззаперечно підтримували тодішні міністри освіти – С.М. Ніколаєнко та І.О. Вакарчук, і стане очевидним чому ЗНО не мало настільки негативного впливу на освітній процес у школі, як воно має нині.
Втрата УЦОЯО в 2011-2014 рр. формальної незалежності від чиновників Міносвіти, поєднання ДПА і ЗНО, інсталяція технологій ЗНО в освітній процес, рейтингоманія на основі результатів оцінювання зумовили ті різко негативні явища в шкільній освіті, з яких я почав цей допис. І ці руйнівні процеси тривають. Особливо в умовах дистанційного навчання та пандемії, які потужно виявили нездатність існуючої технології проведення ЗНО адаптуватися до практично нових умов функціонування системи загальної середньої освіти. А ця технологія лишається незмінною уже майже 15 років... Я про це писав рік тому напередодні ЗНО-2020, я пишу про це і зараз...
Упродовж року, який пройшов, жодного кроку до реформування технології проведення ЗНО не зроблено. Є приказка, що старий кінь борозну не псує. Але старий кінь уже і не оре, так як молодий. Тим більше, коли світ навколо того коня за 15 років суттєво змінився. В Україні уже цифрові паспорти запроваджені, а тести ЗНО й до сьогодні виконуємо у паперових зошитах, витрачаючи мільйони гривень для їхнього друку та розвезення до пунктів тестування і назад. Дуже боюся, що з причин технологічної відсталості та реально токсичного випливу на старшу школу, питання про доцільність існування ЗНО може постати дуже серйозно.
Що робити для випередження цього можливого провалу? По-перше. ЗНО слід відокремити від школи. Шлюб між ними має бути розірваний. Задля збереження як ЗНО, так і нормальної школи. Як варіант – повернення до практики 2007-2008 років. Із змінами. І обов’язкова відміна поєднання ЗНО і ДПА. Відміна не на рік. Назавжди. Котлети і мухи – окремо.
По-друге, категорична заборона оцінювання роботи закладів загальної середньої освіти у формі будь-яких рейтингів за результатами ЗНО. Якщо рейтинги потрібні, то має бути розроблена нова система формування таких рейтингів, але поза результатами ЗНО. В Україні є щонайменше дві (!!!!) потужні державні інституції, котрі можуть це зробити. Йдеться про Державну службу забезпечення якості освіти та Інститут освітньої аналітики. Хоч, власне, такі рейтинги й потрібні, як один із елементів оцінювання якості функціонування системи загальної середньої освіти.
По-третє. Технологія проведення ЗНО, як і зміст оцінювання, потребують негайних змін. Рік уже втратили. Це дуже важливо, зважаючи і на пандемію, і на дистанційне навчання... Але особливо важливо це для того, щоб навчання у старшій школі не стало лише підготовкою до ЗНО... Як воно є зараз.
Коли писав ці рядки, у ФБ побачив оголошення, що від імені Університету менеджменту освіти збираються видавати сертифікати про підвищення кваліфікації вчителям-філологам, які «готують до складання ЗНО». Не тим вчителям, які навчають учнів азам мови та літератури, а тим, які готують до складання ЗНО... Коментарі потрібні?
Розбудовуючи систему ЗНО, ми багато в чому орієнтувалися на американський SAT... Але ніде не можу знайти інформації, що рейтинги американських шкіл будуються на результатами SAT. І що американські школи під час офіційного навчального процесу готують учнів до складання SAT...
P.S. Дуже прикро було писати про токсичність ЗНО для сучасної шкільної освіти. І не хочу бути в ролі Тараса Бульби...
Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти