Банальний вислів: «Історія вчить тільки тому, що нічому не вчить» став настільки вживаним, що стилістично має багато варіантів. І в жодному з них я не натрапив на таке необхідне продовження: «… тих, хто вчиться не на чужих, а на власних помилках, або й узагалі не хоче вчитися».
«У Києві 4 жовтня відкрили перший в Україні пам’ятник полковнику армії Української Народної Республіки Петру Болбочану (1883–1919). Погруддя встановили у сквері імені Болбочана на вулиці Січових Стрільців», – повідомив кореспондент Радіо Свобода. Інші засоби масової інформації, у тому числі найпопулярніші телеканали, цю подію проігнорували. Очевидно тому, що зроблено це було з ініціативи патріотичної громадськості і на її гроші. Влада залишилася збоку. Не гриміли салюти, не перерізалися стрічки, не виголошувалися спічі високих осіб.
Я не розповідатиму про цю взірцеву для українського воїнства і політикуму постать, про неї сьогодні вже є можливість дізнатися з багатьох джерел. Я – про історію, котра нічому не вчить.
«26 січня 1919 року П. Болбочан пише відкритого листа, який адресує Головному отаманові С. Петлюрі, членам Директорії, прем’єр-міністру, начальнику Генерального штабу, голові Українського національного союзу, голові Української партії соціалістів-самостійників. Він нагадує… про небезпеку демагогії й більшовизму та потребу організованості, доконечність звернення по допомогу до Антанти. Автор звинувачує державне керівництво в некомпетентності, що доповнюється невиправданим кар’єризмом. Наприкінці він пише фактично вирок: «Краще би Вам не братися не за своє діло. Україна мусить червоніти перед усім світом за свій уряд, котрий очевидячки веде свою сторону до погибелі. Партійний добір матиме згубні наслідки, бо ігнорується фаховість, порядність і працьовитість кандидатів. Керівники держави мають усвідомити, що вони насамперед українці, а вже тоді — представники певної партії» – цитую одного з авторів.
Доля полковника Болбочана трагічна. Його застереження й сьогодні ігнорується. Тим часом ситуація аналогічна. Варто лише замінити слово «більшовизму» на «путінської Росії».
Броніслав Куманський