Як не прикро звучить, але Конституція України перетворилася на формальний закон, який не сприймається працівниками органів державної влади обов’язковим до виконання при здійсненні ними своїх повноважень. Традиційно Конституція України використовується керівництвом України лише у якості декорації і в основному у міждержавних стосунках, а в Україні панує феодальне правління мафіозних кланів.
Як ми докотилися до такого життя і як складалися вищезгадані традиції зневажливого ставлення до основного закону – Конституції? Досить яскраві відповіді на ці питання надає, з історичної відстані, використання основного закону держави як декорації на території України сталінська Конституція Союзу радянських соціалістичних республік 1936 року, яку називали Конституцією переможного соціалізму, на базі якої 30 січня 1937 року була ухвалена Конституція Української радянської соціалістичної республіки. Ці Конституції вважалися одними із найкращих і найпрогресивніших конституцій у світі, якщо не найкращими. А на практиці органи державної влади продовжували своє правління у терористичний спосіб, установлений декретом «Про червоний терор» із дня його ухвалення 5 вересня 1918 року і, практично, до розпаду СРСР. Що змушувало громадян, під загрозою фізичного знищення голодоморами і репресіями, які вони бачили на власні очі, публічно в піснях і віршах прославляти терористичне правління комуністів та її «найкращу» конституцію і правопорядок у світі. Незважаючи на мільйони закатованих співвітчизників у таборах ГУЛАГу та заморених голодоморами, ті, кого не торкнулися сталінські репресії, із завзяттям співали:
«Шиpока стpана моя pодная,
Много в ней лесов полей и pек.
Я дpугой такой стpаны не знаю,
Где так вольно дышит человек.».
Після ухвалення Конституції 1936 року до пісні був дописаний куплет про «всенародний Сталінський закон»:
«За столом у нас никто не лишний,
По заслугам каждый награждён,
Золотыми буквами мы пишем
Всенародный Сталинский закон».
Таким чином історично складалася слухняна біомаса і її ставлення до основного закону держави – Конституції. Біомаса, яка, в більшій чи меншій мірі, збереглася на всьому пострадянському просторі після розвалу комуністичної імперії.
З проголошення незалежності України імперській шовіністичний апарат радянської окупаційної адміністрації не був усунутий від влади, а гасло — модернізація державної структури, було використано для «випуску пари» з населення, не на жарт збуреного авторитарним правлінням Комуністичної партії Радянського Союзу. Фактично, імперські чиновники під гаслами демократизації та ринкової економіки, за допомогою злочинного світу, конвертували свої посадові повноваження у майнові статки, що дозволило замінити авторитарно-адміністративний ресурс панування на сучасні технології фінансово-майнових махінацій. Тобто комуністи й бандити стали панами — панами із шовіністичною ідеологією, спрямованою на знищення основних ознак національної ідентичності титульної нації України, до яких належить українська мова.
Перші роки після Жовтневої революції 1917 року, чи перевороту, в залежності від політичних поглядів, радянська міліція, та й уся радянська правоохоронна система, у своїх діях керувалася виключно революційною доцільністю (політичною), оскільки радянські закони не були ще ухвалені. Для розправи з ворогами радянської системи, за контрреволюційні злочини, декретом харківського радянського уряду з 4 січня 1918 року впроваджено революційні трибунали, критерієм правосуддя для яких була революційна доцільність, а суддями і виконавцями брутальні чекісти. Навіть коли більшовики почали ухвалювати закони, то ці закони не змінили методів і способів діяльності правоохоронної системи, – ухвалені закони не могли конкурувати з революційною доцільністю, оскільки керівництво радянської влади в розбудові держави пріоритетом ставило не розбудову правової держави, а встановлення диктатури пролетаріату.
Розбудована на фундаменті революційної доцільності радянська правоохоронна система не змінювала свої терористичні методи правління, установлені декретом «Про червоний терор» фактично до розвалу СРСР. Ураховуючи той факт, що основним чинником розвалу СРСР стала можливість привласнити державне майно найбільш спритними ділками радянської влади, а не визвольний рух з ярма комуністичної імперії, що ні в якому разі не знецінює жертовність радянських дисидентів, то при параді суверенітетів радянська адміністрація разом зі своєю правоохоронною системою не була усунута від влади, зокрема в Україні, і далі, по сьогоднішній день, продовжує працювати традиційно керуючись у своїй діяльності не законами, а все тією ж доцільністю. Тільки вже не революційною, а комерційною чи клановою доцільністю розподілу і прихватизації залишків державного майна та інших способів збагачення злодійського капіталу в залежності від тогочасної кон’юнктури збагачення, не гребуючи ні політичними вбивствами, ні вбивствами конкурентів.
Кримінальним кодексом України довгий час діяльність органів державної влади можна було кваліфікувати, як діяльність злочинної організації – стійка ієрархічна структура службових і посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, діяльність яких спрямована на знищення основних ознак національної ідентичності українців, та штучне створення відповідних соціально-економічних умов для фізичного винищення корінного населення України, що статтею 2 Конвенції Організації Об’єднаних Націй «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» кваліфікується як геноцид.
Опублікована мною збірка документів моєї правозахисної діяльності під назвою «Моя боротьба за мову», документально висвітлює процес поширення нацистської ідеології «Русского мира» – рашизму, в Україні, зокрема в Луганську, як плацдарм для воєнної інтервенції кремлівсько-терористичних військ в Україну під приводом захисту російськомовного населення.
Сподівання, що дана збірка стане матеріалом професійного дослідження працівниками СБУ, яка допоможе очистити органи державної влади України від московської агентури та антиукраїнських промосковських політиків, запобігши, таким чином, збройній агресії 20 лютого 2014 року та повномасштабній воєнній інтервенції Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року, – залишились лише сподіваннями.
Розпочалася повномасштабна війна Росії проти України. Мільйони спотворених людських доль. Безліч зруйнованих великих і малих міст України. Сотні тисяч загиблих, як військових, так і цивільних громадян… Як стверджував швейцарський психоаналітик, філософ культури Карл Юнг: «Індивідуальна відповідальність розчиняється у масовому психозі».
Я переконаний: саме зневажливе ставлення до Конституції та законів України її державними чиновниками у вищих органах державної влади спонукало диктатора путіна розпочати збройну агресію проти України у 2014 році та збільшити масштаб бойових дій проти України у 2022 році. Жахлива ціна, у вигляді людських страждань і загибелі як військових, так і цивільних під час московсько-української війни, продовжує зростати щодня.
Я переконаний: безумовне дотримання конституційного ладу України та її законів значно прискорить перемогу України та зменшить її ціну у вигляді людських страждань і загибелі людей. Тому від успішності боротьби з колаборантами і корупціонерами в органах державної влади, які наживаються на людських бідах під час війни, по суті займаються мародерством, корупційними схемами розпродають гуманітарну допомогу соціально незахищеним верствам населення та розкрадають оборонний бюджет, – напряму залежить наближення перемоги у війні та зменшення людських страждань і загибелі людей.