(Продовження. Початок – http://chas-time.com.ua/polityka/rpts-khotila-obduriti-kdb-a-fsb-ne-obdurit.html)
Глава РПЦ Кирило – одіозна особистість, яка не перестає поки що впливати на УПЦ, наше священство, певною мірою і на суспільство. А хто ж він такий насправді? Валерія Кондратова, спеціальний кореспондент Liga.net дізналася багато подробиць про те, як він хотів увійти в топ світової політики. Але потрапив у опалу. Нам особливо цікава його історія, бо наш архієпископ Іоасаф – прямий учень і послідовник Кіріла. Він колись молоденьким солдатом ремонтував єпархіальний дім, почув промову Кирила і був вражений мудрістю і красномовством. Уже набагато пізніше, після отримання освіти, коли сам викладав у духовній академії, не раз запрошував Кирила на лекції. Їх пов’язує якщо не дружба, то давні приязні стосунки.
Жодних достовірних даних про бюджет РПЦ немає. Це повністю засекречена інформація, каже російський релігієзнавець і церковний дисидент Сергій Чапнін. „І я не думаю, що ситуація найближчими роками зміниться, оскільки корупція – це важлива складова системи, яку побудував Кирило“, – говорить релігієзнавець.
Кілька разів журналісти намагалися розслідувати тему грошей в РПЦ. Одне з кращих провело російське видання РБК у 2016 році. Журналісти з’ясували, що РПЦ – це фактично корпорація, де кожна парафія зареєстрована як окрема некомерційна організація, а отже – не сплачує податки.
Парафій у РПЦ понад 30 000. За підрахунками журналістів, кожна з них приносить від невеликих сум до 3 000 000 рублів доходу щомісяця (близько $45 000 за курсом 2016 року). Мова про пожертви, продаж свічок, ікон, релігійної літератури. Від 10% до 50% парафії віддають в єпархію. Єпархія акумулює данину і 15% від суми передає в патріархію.
Ділитися заробленим – обов’язок парафії. Якщо вона не здатна передати гроші, можуть звільнити настоятеля. Таксу встановлює єпископ, розповів LIGA.net на прикладі ростовської єпархії протоієрей, що втік, Олександр Усатов: „Церковна економіка непрозора. Єпископ сам призначає розмір щомісячного внеску. Він може становити 25 000 рублів ($300) для сільського храму або до 320 000 рублів ($4000) для міської парафії“.
Єпископ Флавіан розповідав, що його особисте церковне утримання за цією схемою доходило до півтора мільйона рублів на місяць (близько $20 000), і „це нормальний дохід єпископа РПЦ“. Все це не обкладається податками. Гроші приходили єпископу на картку. Скільки архієреї отримують в конвертах – ніхто не рахує.
На початку 2000-х архієпископ Климент розповідав, що 55% доходів РПЦ отримує від комерційної діяльності, 40% складають пожертви спонсорів, і тільки 5% – відрахування єпархій. Зараз пожертв менше, а відрахування з єпархій можуть сягати половини бюджету.
У РПЦ жорстка фінансова дисципліна, каже Чапнін. Головний критерій ефективності настоятеля/ігумена/єпископа – здатність залучити гроші під відрахування в єпархію і далі – у патріархію.
„Схема відрахувань досить складна. Щось перераховується банківськими платежами, щось передається в конверті. І для єпархій, і для патріархії важливо зберегти неконтрольований обіг кешу. Для цього на всіх рівнях церковного управління ведеться подвійна, а іноді й потрійна бухгалтерія: одна – для податкових органів, друга – для офіційних звітів у патріархію, і третя – для себе“, – пояснює Чапнін.
У Москві в Кирила розроблена навіть спеціальна „тарифна сітка“ для оподаткування парафій. Мінімальна сума відрахувань – 100 000 рублів на рік ($1300) – для невеликих будинкових храмів. Парафіяльні храми середнього розміру платять від 600 000 ($8000) до 1 000 000 рублів на рік ($13 000), храми в спальних районах – кілька мільйонів рублів.
Це статистика на 2018-й. З огляду на те, що в російській столиці було 1179 церков, патріархія отримує від них близько мільярда рублів щороку ($13,3 млн). І це тільки в Москві.
Загальний обсяг оборотних коштів у парафіях РПЦ можна оцінити в десятки мільярдів рублів щороку, говорить Солдатов.
Спонсорами є як сама Росія в особі федерального і місцевих бюджетів, що виділяють величезні гроші під спільні з РПЦ програми (здебільшого під виглядом реставрації або будівництва храмів), так і найбільші корпорації і навіть середній бізнес, на який тисне адміністративний ресурс.
Класичний приклад – неформальний податок на будівництво храму Христа Спасителя, яким ексмер Москви Юрій Лужков обклав усіх столичних комерсантів.
За даними РБК, бюджет РПЦ підживлюють і комерційні підприємства. Головні – завод Софрино і готель Данилівський. Софрино виробляє ікони, меблі, гробниці, свічки, забезпечує половину російських церков. У єпархіях настійно рекомендують купувати саме продукцію Софрино.
Данилівський – ще один актив РПЦ. Доба в одномісному номері готелю зі сніданком у будні стартує від 5500 рублів зі знижкою (майже 2000 грн), напівлюкс – 11 000 рублів (4000 грн). Дохід готелю в 2013 році РБК оцінювало в 137 млн руб.
У сферу інтересів РПЦ входять також ліки, ювелірні прикраси, здавання конференц-залів в оренду, сільське господарство і ринок ритуальних послуг.
Роль держави у фінансуванні РПЦ теж велика, пояснює Солдатов. Всі найбільші російські чиновники і олігархи входять в піклувальні ради найбільших монастирів, через які проходять багатомільярдні суми. Наприклад, піклувальна рада Новоієрусалимського монастиря під Москвою, очолювана Медведєвим, зібрала мільярди рублів на його реконструкцію. Але оскільки інститутів громадянського контролю в Росії немає, перевірити витрачання грошей неможливо.
За даними РБК, у 2012-2015 роках РПЦ і пов’язані з нею структури отримали від держави 14 млрд рублів. У бюджеті на 2016-й для РПЦ було закладено 2,6 млрд рублів. Держава дає гроші церкві в рамках федеральних програм, пов’язаних з розвитком духовно-просвітницьких центрів, збереженням і реставрацією церков.
Основна частина бюджету РПЦ перебуває в тіні, величезні потоки церковного налу ніде не фіксуються, в звітність не потрапляють, касові апарати в церковних крамницях відсутні, – каже Солдатов.
Одним з найуспішніших здобувачів держфінансування і приватних інвестицій є митрополит Тихон (Шевкунов), який має репутацію „духівника Путіна“. У різних містах РФ за мільярди рублів створює гігантські мультимедійні пропагандистські парки „Росія – моя історія“, говорить Солдатов. Зараз таких парків вже близько 30. Головна їхня мета – вселяти молоді ідеологію русского міра.
Ніхто не береться хоча б приблизно оцінити статки самого Кирила. „Глава РПЦ влітку минулого року говорив, що точаться чутки, ніби у нього є $4-8 млрд. Але він ці чутки не підтверджував“, – сказав Солдатов.
Одне турне глави РПЦ Латинською Америкою в 2016 році оцінюють у $260 млн. У вояжі його супроводжували близько ста осіб. Кирило дістався до Антарктиди – провів літургію в єдиному храмі РПЦ і подивився на пінгвінів.
Крім того, Кирилу в численних розслідуваннях приписують п’ятикімнатну квартиру в центрі Москви, літак, яхту (не одну), бронепоїзд, вілу в Швейцарії, палац, а також великий автопарк люксових машин.
Початок кінця русского міра. Як Кирило втрачає московський трон
У 2009 році Кирило очолив РПЦ завдяки підтримці Путіна і олігархам, каже релігієзнавець Солдатов. Багато делегатів собору були бізнесменами і членами Єдиної Росії. А у Кирила був імідж освіченого архієрея, що мав ораторський дар і величезний досвід церковно-дипломатичної роботи, розповідає LIGA.net російський релігієзнавець Чапнін.
„Ставши патріархом, він досить жорстко розправився з супротивниками і на довгі роки убезпечив себе від архієрейської опозиції“, – додає він.
Кирила спонукало марнославство, каже Горєвой: „Він позиціонував себе так, що входить у п’ятірку найвищих осіб за посадою. Ось є президент, прем’єр, спікер Думи, голова Ради федерації і патріарх“.
Досить тривалий час Кирилу вдавалося триматися поруч з Путіним. Але останніми роками російський президент, здається, розчарований. Опитані LIGA.net співрозмовники кажуть: Кремль все менше цікавить РПЦ і електоральний потенціал церкви.
Кирило, вважають опитані релігієзнавці, впав у депресію. І багато місяців, під приводом самоізоляції, не полишає „Об’єкт Скит“, що охороняється, під Москвою. Його крають думки: що робити далі?
Глава РПЦ, вважають експерти, став жертвою власної надмірної жорсткості. „Про це говорять всі, хто з ним стикався, – каже LIGA.net богослов Ілля Бей. – І мені здається, він перебуває під впливом окультистів. Болісно ставиться до всіх випадків, коли його припиняли поминати священики в Україні. Це якась окультна складова, щось рівня персонального егрегора“.
Рамки мислення Кирила – неоімперські, каже архімандрит, доктор філософських наук Кирило Говорун. Він добре знайомий з РПЦ. У 2009 році Говоруна відправили в розпорядження глави РПЦ до Москви. „Гадаю, перед 2014 роком його візія надихала Кремль. Так з’явилася ідеологія русского міра, яка з маргінальної перетворилася на центрову саме завдяки церкві“, – сказав він LIGA.net.
Тепер русскій мір, може стати початком кінця Кирила. Тому що саме глава РПЦ продавав Путіну ідею русского міра з упором на Україну, Білорусь і Молдову, розповідає Горєвой.
„Кирило переконував Путіна, що якщо Кремль хоче тримати Україну в орбіті впливу, то кращим виконавцем буде РПЦ. Це дозволить через церковні канали надавати ідеологічний, культурний, інформаційний вплив. Автор концепції русского міра в її нинішньому вигляді – особисто Кирило“, – зазначив Горєвой.
У підсумку РПЦ стала ідеологічним апаратом Кремля. Але коли в 2014 році розпочалася російсько-українська війна, ілюзорний вплив РПЦ дав збій – русского міра не сталося, без танків він замкнувся в межах Росії. Це був перший тривожний сигнал для Кирила – час його впливу минув. І це була для нього перша сходинка вниз.
Другу сходинку він подолав у 2018 році, коли офіційний Київ раптово для Москви отримав томос Православної церкви України. Кирило, який уявляв себе православним папою римським, не зміг нічого вдіяти. Для русского міра це означало кінець впливу в Україні.
Третя сходинка вниз для Кирила стала фатальною – після неї заговорили про швидке зміщення глави РПЦ і заміну його іншою кандидатурою. Мова про відкрите протистояння з Вселенської церквою патріарха Варфоломія. У спробі скасувати томос для ПЦУ, Кирило застосовував усі заходи, аж до хабарництва, але програв.
Головна проблема Кирила – відсутність реального впливу. Коли РПЦ розірвала стосунки з Константинополем, інші церкви за нею не пішли. Більш того: три церкви підтвердили автокефалію ПЦУ, ще дві-чотири – визначаються. Це стало провалом Росії.
„Москва думала, що якщо вони розірвуть з Константинополем, то все піде шкереберть. Але цього не сталося. Жодна церква не розірвала з Варфоломієм стосунки слідом за РПЦ. Навіть з ближнього кола РПЦ і її сателітів“, – підкреслює Горєвой.
РПЦ спробувала провести зустріч церков у йорданському Аммані, щоб підняти питання „церковного розколу“ і оскаржити першість патріарха Варфоломія. Але у Кирила знову нічого не вийшло: найбільші та найдавніші церкви відмовилися легалізувати плани Москви і не приїхали. Демарш РПЦ не тільки не розширив вплив Москви, але й окреслив її мізерні кордони.
Глава РПЦ вважав, що зможе захопити парафії церков, які визнали ПЦУ. Але і тут йому нічого не вдалося. Вплив Російської православної церкви, яка не змогла підтвердити загрози, постраждав ще більше. І Кремль це бачить.
„Сфера впливу РПЦ з кожним роком скорочується, – підтверджує богослов Бей. – І серед православних церков теж“. Фактично, стверджує він, в руках у Кирила залишилися тільки три-чотири ниточки: помісні церкви Чехії та Словаччини, Польщі, Сербії та (дуже умовно) Болгарії: „Річ в тім, що в Болгарії та Сербії, які близькі до Греції, вище духовенство вже отримує переважно грецьку освіту. І все більше дихає у бік Греції та патріарха Варфоломія. А завербоване ще за союзу КДБ-лобі втрачає владу“.
Це відчувається навіть на рівні звичайних європейських парафій, каже Бей, знайомі якого в Словаччині лояльно ставилися до РПЦ: „Але коли побачили реакцію Москви на визнання ПЦУ – почали усвідомлювати, що Москва тут грає не в ту гру“.
„В Європі РПЦ по-старому продовжує насаджувати московський культ, – додає релігієзнавець. – Я це дуже чітко помітив у Бельгії в російських парафіях: коли в проповіді у місцевого митрополита слово „православ’я“ прозвучало двічі, а слово „московський“ в будь-яких комбінаціях – разів 15. Москва, Москва, Москва. А в Європі зовсім інше ставлення до православ’я“.
У Росії Кирила теж складно назвати впливовою політичною фігурою, говорить Горєвой. РПЦ все ще може лобіювати бізнес-інтереси. Наприклад, прибрати обов’язок подавати фінзвітність або дотримуватися КЗпП, закріпити тільки за РПЦ паломництво як туризм. „Але в політичному плані Кирило не має впливу. Навіть якщо він в це щиро вірить“, – додає Горєвой.
Низка провалів вибила Кирила з нормального стану і тепер він впав у депресію, каже Чорноморець. За його словами, останнім часом глава РПЦ „дуже рідко оживає“ і це „передається його оточенню“.
Через складний характер навколо Кирила ледве формувалося найближче оточення, каже Солдатов – фаворити швидко потрапляють в опалу. Але поки Кирило симпатизує кільком людям.
По-перше, мова про його особистого секретаря Алексія (Турікова), який за рік з іподиякона став архімандритом. Він один з небагатьох, хто спільно проживає з главою РПЦ в самоізоляції. Ще є архімандрит Ілій (Ноздрин), близький до Никодима монах, а також протопресвітер Володимир Діваков, секретар глави РПЦ в Москві. Певні симпатії Кирило відчуває до ростовського митрополита Меркурія (Іванова), а також до службовця в Парижі митрополита Антонія (Севрюка).
„Можливо, його він і готує в спадкоємці, – припускає Солдатов, спираючись на досвід спостережень. – Але явного кандидата №1 поки не видно“.
Можливо, вже цього року главі РПЦ доведеться піти в одну з резиденцій „на покій“. Йому виповнюється 75 років. У разі досягнення такого віку єпархіальний архієрей має подати заяву про звільнення. „Сам на себе він навряд чи буде писати, але можуть знайтись деякі буквоїди, які нагадають йому про таку необхідність і винесуть питання на розгляд синоду, – каже релігієзнавець Ілля Бей. – І може так статися, що зовсім скоро Кирила на престолі вже не буде“.
