Минулотижневе зібрання у обласному краєзнавчому музеї, де тривала розмова про пошук майбутнього тренду області, яка так чи інакше втратить радянську назву Кіровоградська, викликало чималий резонанс.
Обговорення тривало і у ФБ. Широку увагу привернула позиція журналістки Анастасії Зубової: «У Кропивницькому знову заговорили про перейменування області. Попри те, що багато хто вже називає її Кропивницькою, часто бачу як друзі з інших регіонів пишуть Кропивниччина, тут продовжують пушити назву Центральноукраїнська. Не вважаю, що це першочергове, про що в нинішній час доцільно говорити, але від аргументів я згоріла.
Значить, окрім різних історико-географічних натягувань сови на глобус, звучали й такі: у нас же є газета «Україна-Центр» і географічний центр біля Добровеличківки. А ще пару університетів переназвались центральноукраїнськими. І це все свідчить, що назва ходова. Те, що ці перейменування ініціювали наші недоеліти, яким зміна назви Кіровограда на Кропивницький стало поперек горла, ми, звісно ж упускаємо. І також забуваємо, як тодішній князьок-очільник області розповідав, що думку всіх жителів не врахували. А я вам нагадаю, що думка всіх жителів для наших латифундистів та решти князьків – це Єлісапетград.
Головна ідея нинішнього витка обговорень – назва Центральноукраїнська сходу почне продавати впізнаваність області. Мовляв, це ж ніякий інвестор і політик не захоче вкладатися в регіон, назва якого для нього невиразна. Нє, рєбята, це так не працює. Назвіть її хоч Центральнокосмічна, від того сюди не потечуть молочні ріки й інші плюшки Нью-Васюків. Для того треба працювати і не красти.
Це має вигляд підкресленої меншовартості, коли нам ну, наскільки нема що сказати про себе, то давайте будемо кричати: «Ну ось ми, ось, в центрі, подивіться». Крім цього, не лише Кіровоградська область географічно розташована в центральній частині країни. Мабуть, було б дивно називати, наприклад, Миколаївську область Південноукраїнською, посунувши сусідні південні області. Як на мене, то Центральноукраїнська навпаки робить область ще безликішою. На кшталт, як абрикосові чи квіткові вулиці.
Чому не Кропивницька, яка дійсно позиціонуватиме край і, певною мірою, цементуватиме нову назву міста, яку, переконана, ще захочуть похитати? Підозрюю звідки ноги ростуть і хто чужими руками й амбіціями хоче або шо, аби не згадка про Кропивницький».
Багато хто підтримав Анастасію, але знайшлися й такі, хто заговорив про провінційність назви нашого міста, знову почав приплітати город і кропиву (привіт прихильникам Єлисаветграда!). Один з колег підняв питання про референдум. Мовляв, слід запитати в народу. Дивно, що цей автор, маючи значний досвід, досі не зрозумів, що референдум тоді покаже об’єктивний результат, коли абсолютна більшість його учасників матимуть повну інформацію про об’єкт голосування, обставини і його наслідки. В умовах нинішнього вкрай роздробленого інформаційного простору це практично неможливо. Референдум із гострої зброї демократії нині перетворився на тупу сапу руського міра.
Очевидно, ми ще навіть не наблизились до розкриття потенціалу назви Кропивницька, не те що до його вичерпання, як твердить дехто, кому чужа українська сутність і ментальність. Пригадуєте, як кілька років тому один із затятих єлисаветинців публічно заявив, що йому назва нашого міста звучить як Клопівницький. Сьогодні такі «патріоти» мовчать. Але насадження меншовартості – це їхнє амплуа.
Світлана Орел