Справа Сергія Стерненка, очільника Правого сектору з Одеси, вважається показовою у плані ставлення держави до тих, хто рішуче стає на захист української гідності.
– Стерненко – це маркер, влада дивиться, до якої межі вона може дійти. Якщо йому дадуть сім років колонії, то завтра можуть прийти за мною, за вами, громадянського суспільства у нас не буде, – вважає учасник акції на підтримку Сергія Стерненка, Руслана Демчука та інших політв’язнів режиму, яку проводив минулої неділі на площі Героїв Майдану у Кропивницькому Рух Опору Капітуляції, Дмитро Завражний.
На думку обвинувачення, 24 квітня 2015 року тодішні члени "Правого сектора" хотіли заволодіти банківською карткою і телефоном Щербича. За версією потерпілого, від нього хотіли домогтися відмови від депутатства. Щербич був головою районного осередку проросійської партії "Родіна". Сам Стерненко, проти якого порушено кілька кримінальних справ, цю називає "справою про 300 гривень", а Щербича – "проросійським тітушкою". Як відомо, за цією справою суд першої інстанції виніс вирок – сім років три місяці ув’язнення.
Обласний координатор Руху Опору Капітуляції Дмитро Сінченко впевнений, що справа про “300 гривень” ватного тітушки Щербича повністю сфабрикована. Адвокати Стерненка послідовно доводили це. Але, на жаль, в Україні довіри до суддів немає.
Акціїї протесту на підтримку Сергія Стерненка також відбувались у Києві, Одесі та більшості обласних центрів України.
Наступного дня Одеський апеляційний суд частково змінив вирок у справі проти Сергія Стерненка й Руслана Демчука за обвинуваченням у викраденні й катуванні місцевого депутата Сергія Щербича навесні 2015 року, скасувавши вирок за статтею про розбій. Колегія Апеляційного суду у складі трьох суддів дійшла висновку про недоведеність обвинувачень щодо Стерненка та Демчука за ч..2 ст. 187 ККУ (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій) – щодо заволодіння 300 гривнями, за які обвинуваченим дали 7 років із конфіскацією.
У цій частині вирок скасовано. Апеляційний суд вирішив, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів розбійного нападу на Щербича, тобто що мотивом насильницьких дій було заволодіння банківською карткою та іншим майном.
Також суд визнав, що потерпілий Щербич змінював показання в судах першої та другої інстанцій щодо місця, часу та обставин злочину.
Апеляційний суд не скасував вирок за ч.2. ст. 146 ККУ (незаконне позбавлення волі або викрадення людини з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу). Та суд вилучив мотивувальну частину щодо корисливого мотиву викрадення.
За цією статтею суд першої інстанції присудив Стерненку й Демчуку три роки позбавлення волі, але звільнив від покарання у зв'язку з закінченням строку притягнення до відповідальності.
У судах знаходиться ще кілька справ проти Стерненка. Ясна річ, він не янгол. Але у всіх його вчинках, про які йде мова у публічному просторі, чітко прослідковується протистояння проросійським силам, якими аж кишить наша південна Пальміра. З ними ж боротися має насамперед держава, яка допустила реєстрацію і вільну діяльність всяляких «родін» та «оплотів», де сконцентровані агресивні антиукраїнські сили. Якщо ж країна не може себе у цьому плані захистити, це роблять окремі сміливці. Не янголи. Але кого у цьому випадку слід судити?
Світлана Орел