Ось як про ті події пише в своїй книзі "Становлення ОУН" Зиновій Книш:
«Нарешті настав довгожданий час, коли мав зійтися Конгрес. Були клопоти з вибором місця, щоб добре законспірувати його перед дипломатичними інтервенціями ворожих Україні окупантських держав. Ніхто, за винятком найвужчого числа організаторів, не знав дійсного місця проведення Конгресу. Учасники з'їжджалися до Праги в переконанні, що там і буде Конгрес. А з Праги переважено їх до Відня, де найнято готель разом з нічліговими квартирами, рестораном, залями нарад для пленуму й комісій – щоб учасники нікуди не мусіли виходити, не звертали на себе уваги чужих розвідок і своїх таки земляків.
Конгрес почався вранці 28 січня і скінчився 3 лютого 1929 року. Прибуло на нього тридцять запрошених учасників і два гості. З уваги на конспіративний характер Конгресу і зв'язані з тим транспортні та комунікаційні труднощі, спізнилися представники заморських українців, що приїхали аж після Конгресу.
Ось список учасників Конгресу:
А. Андрієвський (Брюссель), ПУН.
Ю. Вассиян (Прага), ПУН.
Є. Коновалець (Берлін), ПУН.
М. Сціборський (Прага), ПУН.
В. Мартинець (Прага), ПУН.
Я. Барановський (Львів), УВО.
Є. Зибликевич (Перемишль), УВО.
О. Згорлякевич (Данціг), УВО.
М. Капустянський (Париж), УВО.
А. Федина (Данціг), УВО.
М. Антоненко (Париж), ПУН.
В. Виноградник (Подєбради), ЛУН.
М. Вікул (Подєбради), ПУН.
Я. Герасимович (Подєбради), ЛУН.
А. Демчук (Прага), ЛУН.
М. Загривний (Прага), ЛУН.
Л. Костарів (Прага), ЛУН.
Я. Моралевич (Подєбради), ЛУН.
С. Пасічник (Прага-Подєбради),ЛУН.
Ю. Руденко (Прага), ЛУН.
В. Арсенич (Прага), ГУНМ.
О. Бабій (Прага), ГУНМ.
О. Бойдуник (Прага), ГУНМ.
С. Ленкавський (Львів), СУНМ.
С. Охримович (Львів), СУНМ.
М. Кушнір-Богуш (Прага?, пізніше жив у Швейцарії, останньо – в Бельгії).
А. Жалько, (Подєбради?Прага?), ЛУН.
З. Пеленський (Берлін), незалежний журналіст.
Як гості приїхали на Конгрес полк. Кіндрат Плохий, кубанець, та Іван Кедрин-Рудницький, співробітник щоденника "Діло" у Львові і член Українського Національно-Демократичного Об'єднання.
Після того, як голова ПУН Коновалець відкрив Конгрес, а гість, полк. Кіндрат Плохий, привітав його від кубанських українців, обрано президію Конгресу, куди ввійшли: голова Сціборський, заступники Капустянський і Вассиян, секретарі Мартинець, Арсенич, Герасимович і Руденко.
Для забезпечення поточних проблем Конгресу створено шість фахових комісій: ідеологічну на чолі з Ю. Вассияном, соціяльно-економічну (Я. Моралевич), військову (Є. Коновалець), політичну (Д. Демчук), культурно-освітню (О. Бабій), організаційну (Л. Костарів).
Наради Конгресу завдяки добрій підготовленості проходили надзвичайно організовано і чітко. Найзапекліші дискусії, не раз до пізньої ночі, точилися в ідеологічній комісії, найбільше часу забрало опрацювання програми націоналістичного руху.
Президія Першого Конгресу Українських Націоналістів оголосила за підписами Сціборського та Мартинця звернення-маніфест «Від Конгресу Українських Націоналістів" з повідомленням про факт проведення Конгресу і створення на ньому єдиної Організації Українських Націоналістів. У маніфесті стисло насвітлено ідеологічні та соціяльно-політичні заходи програми ОУН. У тому ж числі "Розбудови Нації" надруковано повідомлення Конгресу про особовий склад керівних органів ОУН.
Підсумки і значення Першого Конгресу Українських Націоналістів представлено в "Розбудові Нації" статтею секретаря ПУН: "Конгрес виконав своє завдання. Політичну програму українського націоналізму схвалено. Побудовано її на таких засадах:
– Дати національній ідеї найвідповідніші основи для здійснення її в Самостійній Соборній Національній Українській Державі.
– Широкі прерогативи майбутній українській державі. Вона матиме останній і рішальний голос у всіх справах, що так чи інакше в'яжуться з інтересами нації.
– Український націоналізм змагатиме, з одного боку, до теперішнього державно-політичного стану шляхом національної революції, а з другого – до зміни внутрішніх господарсько-суспільних умов шляхом послідовних реформ.
– Ні одна з існуючих партій не може здійснити ідеї українського націоналізму, хоч би навіть і погоджувалася з його ідеологічною програмою, бо:
а) всі вони заступають різні місцеві інтереси частини української нації;
б) розбиті партійною гризнею;
в) класові – дбають про інтереси класу, а не нації як цілокупності всіх суспільних груп".
Організація Українських Націоналістів стала фактом, в чому дуже швидко з динамічного її діяння переконалися свої і чужі».