Якби хтось сказав це Кирилу Вересу у 2013 році, він, мабуть, лише посміхнувся б. Бо тоді його життя було зовсім іншим. Він працював директором із розвитку нудистського пляжу «Довбичка» на Трухановому острові в Києві, мав хорошу роботу, займався бізнесом, захоплювався катерами та водними лижами. Закінчив банківську справу, згодом здобув юридичну й історичну освіту. Здавалося, попереду — звичайне мирне життя.
Але прийшов Майдан. І він зробив вибір, який змінив усе. На запитання, чому пішов на Революцію Гідності, Верес відповів просто: «Потрібно було щось міняти. З достатком, з усім у мене все було прекрасно. Це був не стільки патріотичний, скільки чоловічий вчинок».
Після Майдану він добровольцем пішов на війну. Не мав військової кар’єри. Не закінчував академій. Не був генералом. Став розвідником батальйону «Київ-1», потім — офіцером контррозвідки СБУ. Саме він разом із побратимами брав участь у затриманні кадрових офіцерів російського ГРУ Євгена Єрофєєва та Олександра Александрова — операції, яка стала одним із перших неспростовних доказів участі регулярної армії РФ у війні проти України.
У 2015 році він отримав важке поранення в голову. Осколок пробив череп. Він вижив. І повернувся на фронт. У 2017 році Кирило Верес створив невелику бойову групу. Назву довго не вигадували. Вона отримала його позивний. «К-2».
Минуло кілька років — і маленька група перетворилася на один із найефективніших підрозділів українського війська. Сьогодні це вже 20-та окрема бригада безпілотних систем «К-2» — один із флагманів сучасної технологічної війни.
Сам Верес пояснює свою філософію дуже просто: «Наше завдання — зробити так, щоб воювали роботи, а не люди». Саме тому його підрозділ одним із перших почав масово використовувати FPV-дрони, ударні безпілотники та наземні роботизовані комплекси. Бо найцінніше на війні — життя українського воїна. Під його командуванням українські військові успішно обороняли Мар’їнку, билися на Донеччині, Луганщині, Сіверському напрямку.
За успішні операції він став повним кавалером ордена Богдана Хмельницького — надзвичайно рідкісна відзнака. У 2022 році Кирилу Вересу присвоїли звання Героя України. В одному з інтерв’ю він сказав фразу, яка стала відомою на всю країну: «За Україну треба не вмирати, а вб#вати». Це не про жорстокість. Це про головний принцип сучасної війни: не героїчно загинути, а зробити все, щоб вижили свої, а ворог був знищений.
Є ще одна його думка, яка дуже точно описує нинішню війну: «Україна може знищити тільки сама себе». Не російські ракети. Не танки. Не “друга армія світу”. А лише власна байдужість, внутрішні сварки та зневіра. Мабуть, саме тому історія Кирила Вереса так захоплює. Вона не про людину, яка все життя мріяла бути військовим. Вона про українця, який мав комфортне цивільне життя, керував нудистським пляжем, будував кар’єру… А коли настав найважчий момент в історії країни — просто став туди, де був потрібен найбільше.
І сьогодні його позивний «К-2» знають далеко за межами України. Бо справжні легенди народжуються не тоді, коли шукають слави. А тоді, коли беруть на себе відповідальність.
Честь і шана Герою України Кирилу Вересу та всім воїнам бригади «К-2».
Ми Українці