14 липня тут відзначили 10-ту річницю перейменування міста. З цієї нагоди у Театральному сквері відбувся урочистий захід біля пам’ятника Марку Кропивницькому. Він розпочався з покладання квітів та хвилини мовчання на вшанування пам’яті українців, які загинули, захищаючи свободу та незалежність держави. Просвітницькі заходи також відбулися в музеї Марка Кропивницького, в бібліотеках міста.
Вперше за останні роки широко прозвучав музей Марка Кропивницького, який уже більше сорока років діє у нашому місті. Відвідувачі, думаю, явно переконалися, що він потребує і ремонту, і реконструкції, і розвитку.
Історик і громадський дія Юрій Митрофаненко нагадав, що 14 липня 2016 року Верховна Рада України ухвалила рішення про перейменування Кіровограда на Кропивницький в межах закону про декомунізацію. “Назва Кропивницький – це перемога українців. Ми боролися за те, щоб українське місто мало українську назву, і ми її отримали. Сьогодні вона вже стала невід’ємною частиною міста. Це підтверджують десятки проєктів, фестивалів, закладів і брендів, у назвах яких є слово “Кроп”», – зазначив він.
За словами Юрія Митрофаненка, Кропивницький залишається єдиним містом у світі, названим на честь засновника українського професійного театру Марка Кропивницького. Він наголосив, що творчість драматурга стала одним із чинників формування української національної ідентичності, адже саме театр у ХІХ столітті був одним із небагатьох місць, де звучало українське слово.
Це вже п’ята назва міста. Воно мало такі назви; Єлисаветград, Зінов’євськ, Кірово, Кіровоград. В них відображена історія краю. Процес перейменування обласного центру був тривалим і супроводжувався розділенням спільноти прихильників декомунізації на різні табори, залежно від варіанту підтримуваної ними нової назви. Серед пропонованих українських назв були Златопіль, Ексампей, Інгульськ, Кропивницький.
Чомусь про це знову розповідав штатний виступаючий Юрій Митрофаненко, а не ініціатор саме нинішнього найменування міста Ігор Смичек.
Якщо ж говорити про перейменування міста, то це була не просто декомунізація, а деколонізація. І процес цей тривав задовго до 2015-го року. Фактично з часу новітнього національного відродження. Та ще у 1941 році учасники похідних груп ОУН пропонували перейменувати наше місто на Тобілевичі. Звісно, тоді не було сайтів, але у архіві можна знайти газету «Український голос», де, цілком можливо, були публікації на цю тему.
У період 1990-2015 років не один раз зринала тема перейменування Кіровограда. Але проросійські сили щоразу протиставляли українцям імперську назву Єлисаветград. Дискусії на місцевому телебаченні публікації в пресі, публічні виступи. Їх було безліч. І тут варто згадати публіциста Віктора Погрібного, історика Сергія Шевченка, письменника Василя Бондаря, науковця Григорія Клочека. Митрофаненко про це не знає, чи робить вигляд, що не знає?
У інформаціях про відзначення 10-річчя перейменування міста поіменно згадуються народні депутати – члени комітету ВРУ, які проголосували за нинішню назву. Але це крапля в морі, порівняно з тією роботою, яку проробили журналістка Ольга Кизименко разом з Ігорем Смичеком та своїми однодумцями У якийсь період вони були єдині, хто відстоював Кропивницький. Ця ідея здавалася фантастичною навіть їхнім найближчим друзям. Трохи пізніше до них приєднались Роман Яковенко, Анатолій Авдєєв, Олександр Сікорський, Роман Любарський. Десятки звернень, сотні листів з розясненнями, аргументацією, підготовлені і розіслані усім (!) депутатам парламенту, депутатам місцевих рад, робота у соцмережах, просвітницькі публікації на сайтах та в газетах. Усе це залишилось непоміченим, і навіть ці прізвища не згадуються.
Сподіваюсь, знайдуться молоді історики, які зафіксують справжню історію перейменування міста.
Світлана Орел