Багато книг, виданих у радянський час, що носили ідеологічний характер, давно вже стали макулатурою. Та, на щастя, чимало видань, які, не зважаючи на тиск тодішніх обставин та влади, несуть на собі печать професіоналізму і ще довго служитимуть сучасникам та нащадкам. До таких, без сумніву, належить і «Шевченківський словник». І, на жаль, мало хто знає, що фактичним організатором і редактором двотомного «Шевченківського словника», автором багатьох статей у цьому виданні був наш земляк із села Йосипівки Новомиргородського району Федір Сарана. За цю роботу він разом з авторським колективом став лауреатом державної премії імені Т.Г. Шевченка.
Цього року Федору Кузьмовичу виповнилося б 100. Він дуже любив своє рідне село на мальовничих берегах річки Гептурки і часто навідувався сюди, навіть тоді, коли уже не було в живих його близьких родичів. Після його смерті у середині 90-их (за його ж заповітом похований у рідному селі) він залишався дещо призабутим у своєму краї. Але директор Йосипівської школи Тетяна Горобець, за порадою завідуючої музеєм історії педагогіки інституту післядипломної педагогічної освіти Лариси Гайди, звернулася до громади села, до депутатів сільської ради з пропозицією увічнити пам’ять про відомого земляка у меморіальній дошці на приміщенні школи, яку він свого часу закінчив. Її встановили до 95-річчя Федора Сарани.
Своєю родиною він вважав і школу, яку закінчив ще до війни, і друзів – краєзнавця Івана Бойка, вчителя та літератора Миколу Суржка, пізніше журналіста Володимира Піскового. Не минав і редакцію районної газети. Саме там, на початку 80-их, мала нагоду познайомитись з ним і я. На жаль, тоді ще фактично вчорашня школярка, не додумалась взяти ширше інтерв’ю у земляка, відзначивши для себе хіба що надзвичайну скромність Шевченківського лауреата.
Федір Сарана, безперечно, людина радянської епохи. Бібліотечну освіту він отримав ще до Другої світової. Воював, був тяжко поранений, потрапив у полон. Фактично з 1945 року працював у галузі бібліографії та літературознавства. Отримавши другу освіту, був завідуючим сектором бібліографії інституту літератури імені Т.Г. Шевченка, головним бібліографом Центральної наукової бібліотеки Академії наук України, завідуючим редакцією бібліографії УРЕ, членом редколегії Української літературної енциклопедії.
За своє життя він здійснив величезну працю зі збереження для нащадків багатьох культурних цінностей, зокрема літературних. Його дослідження у цій сфері, знахідки, листування становлять інтерес для тих, хто прагне відтворити і пізнати детальнішу панораму минулого рідної літератури. Як літературознавець, Федір Кузьмович свого часу вважався одним з найкращих знавців творчості Тараса Шевченка, Архипа Тесленка, Юрія Яновського. Останній був його близьким другом.
Кілька років тому архів Юрія Яновського: близько 450 предметів – листів, книг, записів, фото – передала нашому обласному краєзнавчому музеєві дочка Федора Кузьмовича Тетяна Коровіна. Тетяна Федорівна передала також музеєві архів Архипа Тесленка, збережений її батьком. Доля цього українського письменника тісно пов’язана з нашим краєм: на початку минулого століття він жив і навчався у містечку Долинській. Федір Сарана дуже цінував цього талановитого письменника, за свого життя він встиг ініціювати встановлення йому меморіальної дошки на колишній вулиці Комінтерна (нині – імені Симона Петлюри), що в столиці. Тетяна Федорівна подарувала музеєві також оригінальний портрет Архипа Тесленка, виконаний братом Федора Кузьмовича.
Загалом наукова спадщина Федора Сарани становить понад 260 назв. Немає сумніву, що він належав до того кола української інтелігенції, яка цілеспрямовано і професійно робила свою справу, не зважаючи на ідеологічну атмосферу, що панувала на той час. Саме їхня праця підготувала той духовний грунт, на якому змогла постати незалежна Україна.
Мало хто знає, що той же «Шевченківський словник» у задумах авторів мав бути «Шевченківською енциклопедією». Але тодішній головний ідеолог ЦК КПРС Михайло Суслов особисто викреслив слово «енциклопедія» з назви видання. Річ у тому, що тоді у Росії ще не була готова до друку «Пушкінська енциклопедія», а в тодішньому СРСР вона, певна річ, мала бути першою. Більше того, у світі з іменних енциклопедій на той час видана була тільки Байронівська. Федір Кузьмович тяжко переживав цю поразку, але це не завадило йому професійно і наполегливо працювати над підготовкою видання.
Багато своїх книг з дарчими написами він подарував рідній школі та Йосипівській сільській бібліотеці. Бібліотекарі Тетяна Дорошенко та Оксана Криштопа систематизували їх у тематичні виставки, які діють і у сільській, і у шкільній бібліотеках.
– У нашій школі діє цілий музейний комплекс: історії школи, історії села, народознавства «Берегиня» та експозиція, присвячена Федору Сарані. У її підготовці нам дуже допомогла донькою вченого Тетяна Коровіна, яка разом із сестрами Наталею та Людмилою завітали на відкриття меморіальної дошки, – розповідала директор Йосипівської школи Тетяна Горобець.
Довгий час українці виховувались з розумінням того, що усі великі справи та визначні люди десь далеко – у столицях. Від цього й теж – наша не самодостатність, невміння опиратися на власні сили, вірити у свій талан. Життєвий та професійний шлях Федора Сарани приклад того, що до вершин у будь-якій сфері ведуть найперше наполегливість та праця.
Світлана Орел
На фото: Микола Суржок, Федір Сарана, Володимир Пісковий