«Здоровенькі були» – промовив вождь індіанського племені ірокезів

«Здоровенькі були!» — чистою українською мовою промовив вождь індіанського племені знаменитому танцюристу Махмуду Есамбаєву, що в складі радянської делегації приїхав 1967-го до Канади. «Вы что, по-украински говорите?» — здивуванню танцюриста не було меж. «А що, я — українець!» Звали дивного індіанця Іван Даценко…

Хто ж він, цей таємничий індіанський вождь з кришталево-чистою українською вимовою, що так вразив радянську зірку сцени?

Хочеш вір, хочеш — ні, але факти говорять самі за себе: на фото одна й та сама людина — збитий 1944 року у повітряному бою під Львовом Герой Радянського Союзу льотчик Іван Даценко.

Неймовірна історія Івана Даценка почалася в селі Чернечий Яр Диканського району на Полтавщині, де 27 листопада 1918 року народився майбутній герой і талановитий авіатор. Після закінчення школи Іван Даценко вступає до Писаревщанського зоотехнічного технікуму, а згодом іде на службу в Червону армію. В 1940-му закінчує Оренбурзьке авіаційне училище. Під час Радянсько-німецької війни служить у бомбардувальній авіації дальньої дії. Часто вилітає знищувати військово-промислові об’єкти німецько-фашистських загарбників.

Усі, хто знав Івана Даценка, в один голос стверджували: це був упевнений у собі чоловік, з гострим розумом і надзвичайною витримкою, готовий будь-якої миті швидко прийняти правильне рішення. 22 червня 1942 під час бомбардування ворожого аеродрому неподалік міста Орел у літак Даценка влучив снаряд. Командир скерував літак до лінії фронту, зробив усе, щоб врятувати екіпаж, і лише тоді сам залишив палаючу машину.

У серпні 1943 року за плечима гвардії старшого лейтенанта Івана Даценка було більше 200 бойових вильотів, поранення та повернення у лави радянського війська. За особливу мужність при виконанні військових завдань Даценка нагородили орденом Червоного Прапора, медалями, а 18 вересня 1943 присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Проте 18 квітня 1944-го сталася трагічна подія: Іван Даценко загинув під час бомбування зайнятої німцями станції Львів-ІІ.

Так думали всі. У рідному селі відважного земляка шанували як героя, і навіть планували перейменувати село на його честь, встановити пам’ятник… Та раптом зверху надійшов таємний наказ: вшанування пам’яті Даценка зупинити. Довгих 30 років пройде, поки стануть відомі причини таємничої заборони.

У 1980-х відомий танцівник Махмуд Есамбаєв розповів кореспондентові газети «Советский экран», що 1967 року в складі радянської делегації відвідав Канаду і зустрічався з вождем племені ірокезів, українцем за походженням. Але тоді на слова народного артиста ніхто не звернув уваги.

Лише за кілька років в інтерв’ю газеті «Труд» Есамбаєв розкаже докладніше про неочікувану зустріч з «українським» вождем.

А було все ось як… У складі радянської делегації видатний майстер народних танців приїхав до Монреаля (Канада) на виставку «Експо-67» продемонструвати свій талант закордонній публіці. Його танець Вогню настільки захопив канадського прем’єр-міністра Лестера Пірсона, що можновладець запропонував обрати подарунок, який танцюрист забажає. Есамбаєв відповів, що хоче побувати в індіанській резервації і подивитися, як живуть і танцюють справжні індіанці.

«Того дня був вихідний. Приїхали ми в резервацію. Одночасно танцювали 800-900 осіб: чоловіки, жінки, діти. Красиво неймовірно! Я питаю: «А де вождь?» І тут побачив, що назустріч йде високий, міцної статури чоловік. Увесь розмальований, на голові — святковий убір із пір’я. Поруч з вождем стояла його прекрасна дружина-індіанка. Аж тут він вклонився і каже: «Здоровенькі були! Добрий день. Щасливий зустріти Вас. Ласкаво прошу до моєї хижі»…

Чоловік назвався Іваном Даценком з-під Полтави. Його англійське ім’я — Джон Маккомбер, але в племені вождя називали «Той, хто пройшов крізь вогонь» («Penetrating Fire»).

Дружина вождя поставила на стіл галушки та українську горілку. За столом вождь запитав: «А українські пісні ви знаєте?» І красивим баритоном затягнув: «Розпрягайте, хлопці, коней, та й лягайте спочивать…»

Вождь попросив надіслати йому фото рідних серцю краєвидів, адже дуже сумував за Полтавою, куди він ніколи не зможе повернутися. Не дивно, адже після доповідей агентів КДБ, що входили до складу делегації, на Батьківщині зниклого безвісти Даценка вважали ворогом народу і у разі повернення неодмінно б вислали до концтаборів Сибіру.

Ні! Не загинув Даценко під Львовом. Дивовижним чином йому вдалося врятуватися. І хоч льотчик потрапляє в полон до німців, у 1945-му йому вдається втекти. Іван втікає до американської зони окупації Німеччини, після чого невідомим чином опиняється в Канаді.

На околицях Монреаля, чоловік працює, ким доведеться. Там він зустрічає смагляву індіанку, закохується в неї та просить вождя племені віддати за нього дочку. Вождь погоджується за умови, що Іван увійде в плем’я, а після його смерті стане вождем, адже в нього немає синів. Так і сталося. З шанобливого ставлення ірокезів видно було, що полтавець справляється з обов’язками вождя на відмінно. Не дивно: жодне вбрання і найхитромудріші татуювання не могли сховати військового вишколу колишнього лейтенанта.

2001 року в редакції телепрограми «Жди меня» пролунав дзвінок: племінниця Героя Радянського Союзу Івана Даценка Ольга Рубан розшукує рідного дядька, що в роки Другої світової війни нібито загинув під Львовом. До сьогодні жінка зберегла стару публікацію зі спогадами Есамбаєва.

Ведучі програми надіслали запит до Монреалю про пошук Івана Даценка або його нащадків. Зовсім скоро відгукнулася пані Дейл, яка розповіла, що іще маленькою дівчинкою вона разом з мамою-екскурсоводом їздила до індіанських резервацій і особисто знала вождя. У нього був син і двоє внуків.

2002 рік вождь та його син померли, доля внуків лишилася невідомою. В одній із телепередач «Жди меня» про Івана Даценка розповів також один з членів тодішньої делегації. Він поділився з глядачами кіноплівкою, де був зображений і сам вождь.

Щоб поставити крапки над «і» та визначити, чи насправді радянський льотчик і вождь — одна й та сама особа, ведучі надіслали фото молодого Даценка і світлину вождя до Московського інституту судово-медичної експертизи. Результат ошелешив — це та сама людина.

Унікальна історія Івана Даценка настільки вразила українців, що у 2012 році на основі фактів з життя полтавця режисер Михайло Іллєнко знімає художній фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь».

Так. Про Івана Даценка з упевненістю можна сказати: він той, хто пройшов крізь вогонь. Військова служба в авіації СРСР, поранення, полон, німецькі (а за однією з версій — і радянські) концтабори, втеча до Канади – все це випало на долю молодого льотчика з села Чернечий Яр Диканського району, що на Полтавщині. І це лиш одна із бездонного моря інших історій, прочитавши яку, стає зрозуміло: жодна війна не варта смертей, мільйонів понівечених доль і розлуки з Батьківщиною.

Ukrainian people


Надрукувати   E-mail