Я не порохобот. І не зеленофіл. Давно не вірю у божественне походження влади і труди верхів на благо низів. За своє життя пережив стільки правителів та управителів Україною, що й на пальцях не перерахуєш. Всі вони говорили про любов до народу, і лише один із них сказав те, що він про нас думає: «We ein Schwein». Це був Еріх Кох, рейхскомісар України (1942-1944 роки). Прямо говорив і, не ховаючись, розстрілював. Розстрілював нас ще один, але під оптимістичний супровід: «Жить стало лучше, товарищи. Жить стало веселее».
Не вірю і в безкорисливість політиків: альтруїзм і політика – речі за своєю природою несумісні, як би цинічно це не звучало. Тому ніким із них особливо не захоплююся.
І все ж, пізно ввечері 2 лютого я аплодував президенту України Володимиру Зеленському, який заблокував так звані «медведчуківські» телеканали – «112 Україна», NewsOne та ZIK. Давно пора. але краще тепер, ніж ніколи. Тільки зупинитися на цьому рішенні було б легковажно, а точніше – небезпечно: дуже вже глибоко засіли у всіх ланках державного і суспільного організму промосковські таргани. Викурюймо їх. З Богом!
Уявляю розгублені обличчя всіх цих златоустів, котрі тусувалися на вищезгаданих каналах, не підбираючи слів, жонглювали фактами і поливали владу брудом, а патріотів отрутою. Особливо їм муляли у п’яту точку «пещерные националисты, сиречь фашисты». Завдяки яким, до речі, вони сьогодні смакують лангустами, запивають сицилійським Vermentino (сам не пробував і не бачив – вичитав) і гріють пузо (не я сказав – Рабинович) на середземноморському піску. Що ті націоналісти їм зробили поганого?
Як відомо, боротьбу за незалежність України розпочали і довели до кінця саме національно-демократичні сили. Тож Медведчуку і Ко не лаяти їх треба, а начепивши тризуб поруч із натільним хрестиком, щодня молитися: «Господи, прости нам провини наші, як ми прощаємо винуватцям нашим». Бо ким би вони були сьогодні, коли б не ті «пещерні»? Найпалкіший трибун ніколи не став би підпільним доларовим мільйонером, а отримував би конкретно радянську зарплату та дещо «подворовывал» – досвіду набув ще у вісімдесятих. Працював би десь на вугільному складі чи продуктовій базі. Жив не на віллі у Конча-Заспі, а в кооперативній квартирі. Відпочивав не на курортах Мертвого моря, Лазурного побережжя чи на Мальдівах, а у Кирилівці та Рибаківці, в кращому разі – в Сочі чи Євпаторії. Що стосується адвоката, то він таки зробив би кар’єру, але далі обласного прокурора навряд чи просунувся – таких, як він, далі не пускали. І вже точно не став би кумом Генерального секретаря ЦК. Заслужений майстер спорту подвизався б у професійному спорті, а що таке «Орлан», і не здогадувався б. Товаришка Тереза мешкала б не у триповерховому котеджі на 300 квадратних метрів з басейном, на зеленій ділянці з ландшафтним ставком, а щонайбільше у трикімнатній квартирі. А одеський кавеенник сидів би в журі гумористичних конкурсів, потайки читав забороненого Губермана і вважав себе борцем за свободу. То за що їм ображатися на націоналістів, ще й називати їх фашистами?
Зрозуміло, позбавлення пропагандистських телемайданчиків ускладнить «опезежистам» життя. І вони, безумовно, пустяться берега. Що ж – триколір їм у руки. Турбує інше: чи зрозуміють нарешті політики проєвропейського і проатлантичного табору, що вони між собою не вороги, а суперники. Реакція на закриття трьох проросійських каналів була приблизно така. «Європейська солідарність»: це добре, та можна було й раніше, чи все там юридично виважене і чи не доведеться відміняти президентський указ? Вочевидь – безтактність, а з огляду на коротку політичну біографію Зеленського – ще й менторська зверхність. З іншого боку «Слуги народу» копнули Порошенка: чому сам не зробив? Хоча це й неправда: у 2018-му його команда ініціювала відповідну постанову, але вона не запрацювала через початок виборчої кампанії.
Аналітики прогнозують на весну серйозні політичні події, аж до можливих перевиборів Верховної Ради. Що вигідно лише «опезежистам», котрі у рейтингу вже вийшли на перше місце і до весни навряд чи його втратять. Часу у розпорошених по різних партіях патріотів не залишається, слід діяти вже сьогодні. Без емоцій, з математичним розрахунком., спираючись на реалії. Як би кому це не подобалося, але маємо лише двох харизматичних політиків, навколо котрих об’єднані потужні електоральні спільноти. Президент України і лідер «Європейської солідарності». Інших ПОКИ ЩО немає. Розумію – обоє не святі. На совісті одного липецька фабрика, другого – кінобізнес в Росії, в офшорах помічені обоє, а стосовно корупції, то, як підрахував небайдужий громадянин, потрібно викрити 9166 Свинарчуків, щоб компенсувати лише один епізод по Коломойському.
У тому хай розбираються правоохоронці. У політиків інше завдання: зберегти Україну від зазіхань божевільної сусідки. І воно на сьогодні – головне. Тим часом Зеленський з Порошенком тільки те й роблять, що сваряться. Сталін і Черчилль теж ненавиділи один одного, але об’єдналися навколо спільного ворога. Не сповзаймо ж і ми на манівці. Володимиру Олександровичу і Петру Олексійовичу поодинці протистояти ОПЗЖ буде ризиковано, надто серйозно на Медведчука поставив Путін. Згадаймо наше кодове прислів’я: «Гуртом і батька легше бити». Тим більше, нахабного сусіда. Згадаймо, якими молодими і сильними ми були, коли голодували на граніті. Як єдиною колоною йшли від Хрещатика до Центрвиборчкому, а з балконів нас вітали: «Привіт Львову!», «Харків – ми з вами…», «Донбас!», «Полтава…», «Вінниця…», «Кіровоград…». Як увесь світ аплодував нам під час Помаранчевого майдану і уболівав за нас та співав «Качу» у дні Революції гідності.
Єднаймося!
Броніслав Куманський