Порятунок тих, хто без світла – справа рук тих, хто без світла

Плани росіян паралізувати Україну, знищивши її енергетику, не спрацювали. Однак пошкодження енергосистеми наблизилися до небезпечного рівня, а графіки відключень стали невід'ємною частиною планування дня. Однак деякі українці відчувають менше вимкнень електрики і річ не в нюансах розподілу.

"У Житомирі відключень нема, жодної години. У міста є власна генерація на базі комунальних підприємств, а саме – велика сонячна електростанція потужністю 50 мегаватів на околиці", – говорив в червні міський голова Житомира Сергій Сухомлин. Станом на той час більшість країни вже місяць як жили за графіками відключень, коли світло було лише половину доби.

"У Вінниці вимикають світло по дві-три години на добу, тоді як у Києві – понад 12 годин. Стабільнішій подачі електрики сприяють децентралізовані елементи генерації", – говорив тоді ж заступник міського голови Вінниці Андрій Очеретний.

Секрет успіху цих двох не найбагатших громад – проактивність, децентралізація і розуміння ролі відновлюваної енергії як сталого рішення на муніципальному рівні. Хто допоможе громадам побудувати генерацію? Яке устаткування ефективне? У кого і на яких умовах узяти кошти, не збільшуючи навантаження на бюджет?

Порятунок у вигляді бензинових та дизельних генераторів уже не працює, як раніше. Зі зрозумілих причин генератори залишатимуться енергетичною "швидкою допомогою" до кінця війни, хоча й мають суттєві недоліки. Серед них – вичерпність ресурсу роботи, обмеження температурного режиму (мінус 5 градусів Цельсія для дизельних версій), волатильність цін на пальне та шум. Отож, потрібна альтернативна генерація. За словами відповідальної за проєкт R2U у Німецькому товаристві міжнародного співробітництва (GIZ) Еліз Віг’є, за рік тільки її інституція отримала 635 заявок від українських муніципалітетів на підтримку в провадженні альтернативної генерації.

Один із головних донорів порятунку енергосистеми України – ЄБРР – працює над відновленням генераційних потужностей з урядом, а не з громадами. Екстрене реагування ЄБРР стосується розбудови газової когенерації – численних малих теплоелектроцентралей, які мають з'явитися в країні протягом трьох місяців.

Є багато альтернатив централізованому енергопостачанню: вітрові електростанції, ТЕЦ, які працюють на біомасі, міні– та мікрогідроелектростанції. Однак громадам необхідно звернути увагу на проєкти сонячних електростанцій. Сонячна генерація передбачає менші початкові інвестиції та незначні витрати на обслуговування, що особливо привабливо для громад з обмеженими бюджетами. Економія коштів виникає і на етапі транспортування електроенергії. Крім того, такі проєкти можна реалізувати у відносно стислі терміни – від пів року до року. Саме тому сонячні електростанції (СЕС) – оптимальний варіант для громад з невеликими бюджетами. У мирний час для проєктів СЕС обирали дешевший тип підключення – до загальної мережі через звичайні мережеві інвертори. Зараз економити на обладнанні для таких станцій не варто, кажуть експерти.

Відновлювана енергія – це не лише інструмент виживання і стійкості інфраструктури в умовах війни та енергетичної кризи. Це ще й бізнес. Ми йдемо до ситуації, коли електрична енергія від сонячних станцій конкурує на ринку за вартістю з електроенергією з традиційних джерел. Вартість кожного проєкту сонячної генерації розраховується індивідуально і залежить від багатьох факторів. Проте більшість місцевих бюджетів не можуть "потягнути" витрати включно з розробкою, закупівлею та монтажем обладнання. Крім того, СЕС – не завжди доречне рішення. Наприклад, немає потреби встановлювати їх у школах, адже пік виробництва сонячної енергії збігається в часі з перервою в їхньому функціонуванні. Оптимальна потужність СЕС має відповідати добовому споживанню електрики, а мінімальна – його половині.

За висновками експертів, середній термін окупності простої мережевої сонячної станції без накопичувача становить чотири-сім років, з батареями – 8-16 років. Строки можуть бути коротшими, усе залежить від джерел фінансування. Отож, же брати гроші? Фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації. Це спецфонд держбюджету, який мав запрацювати 1 січня 2024 року. Джерела його наповнення – екологічний податок за викиди вуглекислого газу та зовнішні позики. Кошти з нього мають іти на компенсації за кредитними та лізинговими договорами з встановлення "зелених" енергетичних потужностей. Цьогоріч це 759,2 млн грн.

Далі – Фонд енергоефективності. Наразі він зосереджений на відбудові зруйнованих внаслідок війни багатоквартирних будинків. Зараз фонд не співфінансує муніципальні проєкти, проте така законодавча можливість досі є. Діє також програма доступних кредитів "5-7-9%". Вона дозволяє компенсувати частину процентної ставки за банківськими кредитами. Хоча участь муніципалітетів у програмі обмежена, проте в ній може взяти участь енергосервісна компанія (ЕСКО), яка належить громаді. Вона може залучити до 60 млн грн на строк до десяти років під пільговий процент. "Тут абсолютно легке фінансування. Державні банки надають кошти під невеликий відсоток, який навіть не покриває нинішню інфляцію. Це дуже вигідно: окупність таких проєктів для власного споживання, враховуючи підвищення цін на електроенергію, становить приблизно 3,5 року", – каже Сухомлин.

Міжнародні фінансові організації призупинили частину своїх програм фінансування через війну, хоча деякі з них продовжують підтримувати критично важливі проєкти. Комбінація міжнародного фінансування з власними коштами громад може скоротити термін окупності проєкту до пʼяти-шести років.

Наприклад, програма Green Recovery for Ukraine від NEFCO (Північна екологічна фінансова корпорація) спрямована на короткострокові відновлювальні роботи на критичній інфраструктурі, ремонт та будівництво інженерних комунікацій і закладів з обслуговування внутрішньо переміщених осіб (ВПО). У всіх будівельних проєктах розглядається встановлення "зелених" компонентів: теплових насосів або СЕС. Наразі в межах програми реалізовують 40 проєктів.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) реалізовує кілька масштабних програм. Зокрема, у межах програми "Енергоефективність громадських будівель" виділяє 300 млн євро на модернізацію тисячі громадських будівель у малих містах. Кошти надаються за ставкою EURIBOR (наразі 3,861%) у євро на 20 років з пʼятирічним пільговим періодом (виплачуються лише проценти). ЄБРР надає фінансування через великі українські банки. "Коли мова заходить про малі СЕС, то адмініструвати таку кількість проєктів неможливо. У ЄБРР вважають, що виходом може бути надання ресурсів через великі українські банки", – пояснює представник України в Раді директорів ЄБРР Артем Шевальов.

Підтримку громадам у реалізації проєктів надають громадські організації, донорські ініціативи та міжнародні фонди. "Зелені" гранти можна отримати в межах програми розвитку ООН, Oxfam або GIZ. Остання ще й підтримує громади, які не мають досвіду роботи з міжнародними фінансовими організаціями.

Альтернатива кредитам чи донорським програмам на реалізацію "зелених" проєктів – залучення місцевого бізнесу. Таким шляхом пішли у Вінниці. У квітні 2024 року там започаткували програму компенсації місцевому бізнесу за встановлення "зелених" потужностей. Наразі нею скористалося 15 компаній. Сума компенсації встановлена на рівні суми податків, сплачених компанією за попередній період, проте вона не може перевищувати 1 млн грн.

"Це потягнуло маховик залучення коштів приватного бізнесу. Компанії побачили в цьому власну вигоду. 53 компанії – дрібні, середні й великі – встановили сонячні станції на загальну потужність 12,93 мегавата", – розповідає Очеретний. За його словами, деякий місцевий бізнес почав встановлювати акумулюючі станції. Аби економія була більш відчутною, чимало підприємств навіть змінили графік роботи, пристосувавши його до використання "зеленої" енергії.

Для досягнення гарних результатів потрібно думати не лише про наступну зиму. Енергетична трансформація Житомира стала можливою завдяки реалізації проєктів, започаткованих раніше. "Потрібні різні стратегічні горизонти планування, щоб вижити: на пів року, на два роки, на пʼять років", – переконує Сухомлин.

А що ж у нашому місті? Заступник міського голови Олександр Вергун під час брифінгу повідолмив: «Кропивницький бере участь у державній програмі забезпечення когенераційними установками для вироблення електро– та теплової енергії. Кропивницька міська рада подала заявки на певну кількість цих установок. Основна мета — генерація в систему для забезпечення нашого міста тепло– та електроенергією. Ми розрахували так, щоб населення могло, не зважаючи на різні енергетичні проблеми, блекаути, мати електропостачання, повідомив Олександр Вергун. – Комунальне підприємство “Теплоенергетик” має ліцензію на цей вид діяльності. Когенерація — державна програма, місту поставлять певну кількість когенераційних установок на умовах, що ми побудуємо фундаменти під ці установки».

За словами посадовця, поки не відомо точно, коли когенераційні установки надійдуть. Якщо поставки встигнуть надійти до жовтня, то до опалювального сезону їх зможуть запустити в роботу.

За матеріалами ЗМІ


Надрукувати   E-mail