Академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни» минулого тижня виступив із оновленою програмою. Цей колектив, унікальний у своєму роді, створений легендарним народним артистом Анатолієм Кривохижею, продовжує радувати нас перлинами народної музики, пісні і танців.
Спершу анонсований їхній виступ не відбувся через довготривалу повітряну тривогу. У ньому мав брати участь неперевершений талант розмовного жанру, народний артист України, Герой України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Паламаренко. Вийшло так, що він виступив окремо, але від цього не зник чар його глибокого артистичного впливу. Анатолій Несторович уже більше шести десятиліть на сцені, але щоразу дивуєшся і насолоджуєшся справді Богом даним талантом, який не замінять ніякі репетиції і вишкіл. Хоча, звісно, і духовне та інтелектуальне удосконалення артиста грає не останню роль. «Я до Шевченка йду вісімдесят років» – це його слова. Звідтоді, як у другому класі діти бралися читати перші вірші. І справді, кращого виконання віршів Тараса Григоровича чути не доводилось. Здається. давно відомі рядки, а як вони по-новому, глибше, вражаючіше звучать у виконанні цього вже літнього, з нестаріючим голосом, чоловіка!
Так, як і оркестрова група «Зорян». Віртуозне виконання багатьох композицій, поєднане з танцями, то лірично-елігійними, як у «Квітковій композиції», то просто вогняним, як у танці бессарабських циган, не може не захоплювати. Солістку «Зорян», народну артистку Антоніну Червінську, фактично замінила молода виконавиця, поки без звань, але уже лауреатка міжнародних конкурсів, як зазначено у програмці, Тетяна Яковенко. Вона, безперечно, має сильний голос, аж настільки, що часом заважає артикуляції.
Пані Тетяна виконувала пісні здебільшого на вірші поетів-сучасників. І тут, як на мене, потрапила у певну пастку. Сьогодні з’явилося безліч, просто не море – океан, пісенних творів, у яких наші здібні і чутливі до краси люди, намагаються висловити свої емоції, які у час кривавої війни просто переповнюють серця. Але абсолютна більшість таких творів – це не мистецтво, а самодєл, спосіб самореалізації авторів. Зорієнтуватися у цьому океані не так і просто. Але справжній артист, як на мене, має бути дуже вимогливим. Бо такі самодіяльні твори часом непогано звучать і навіть добре сприймаються слухачем, але попри декларативну українськість, утверджують провінціоналізм.
Але ж під час виконання однієї з таких пісень зал устав! – заперечить хтось. Так, бо у серцях людей біль за нашу кров, яка ллється щодня, відгукується моментально. З невеликого колективу філармонії 11 чоловік нині в ЗСУ. Серед глядачів, очевидно ж, багато тих, хто знає, що таке тривога за близьких, а хтось – і біль втрати.
А от молодий виконавець Родіон Хорунжий здивував: цей сильний соковитий баритон, цілком можливо, завоює світові сцени. Молодь, як правило, береться за сучасні хіти. А от таке глибоке, чітко акцентоване виконання «Думи мої, думи мої» не завжди під силу і досвідченим виконавцям. «Зоряни» запалюють нову зірку?
Світлана Орел